Розпалюються дискусії навколо проблеми ринку землі. У комітетських, парламентських слуханнях на тему «Земля в українській долі: ситуація в земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації» взяв участь депутат Одеської облради, начальник управління природокористування апарату облради Є.В. Смоленський.
– Євгенію Васильовичу, давайте нашу розмову почнемо із загальної характеристики земельних ресурсів країни.
– Одразу відзначу, що сьогодні на всіх профільних заходах підкреслюється, що наша країна має надзвичайно потужний земельно-ресурсний потенціал. Справді, на долю України припадає 5,7 відсотка території Європи. А з 60 млн гектарів майже 70,9 відсотка займають землі сільськогосподарського призначення. Основна частина з яких – чорноземи.
Але за цим має йти відверте визнання, що цей величезний потенціал використовується неефективно. Головним завданням земельної реформи в Україні, яка провадиться вже 20 років, є забезпечення продовольчої безпеки держави, підвищення продуктивності виробництва сільськогосподарської продукції. Як вона здійснюється, знає кожний з власного досвіду виробника або споживача цієї продукції.
Гадаю, читачам «Одеських вістей» буде цікаво довідатися, які зміни відбулися зі структурою земельного фонду країни. Якщо у 1990 році у державній власності перебував увесь земельний фонд країни, то сьогодні він становить лише 48,5 відсотка. 51,4 відсотка – приватна власність і 0,1 – комунальна.
– Але, як бачимо, такі кардинальні зміни мало сприяли зростанню виробництва продукції на полях та фермах. Дехто з політиків пов’язує це з відсутністю ринку землі. Чи так це?
– Внесемо до цього питання деяку ясність. По-перше, ніхто з промовців, крім представника фракції «Наша Україна» у Верховній Раді, так прямо питання й не ставив. А керівник фракції Компартії України Петро Симоненко повторив свою позицію про те, що земля в нашій країні ніколи не повинна стати товаром. Більшість промовців, а це майже 40 чоловік, переважно говорили про інше. Про недотримання вимог Земельного кодексу країни, про внесення до нього понад 50 різних змін та доповнень, частина з яких лобіювалася певними групами депутатів. І перш ніж вести розмови про ринок землі, треба почати найближчим часом конкретні заходи щодо наведення належного порядку в земельному устрої.
– І з чого потрібно почати?
– Насамперед, необхідне законодавче забезпечення провадження інвентаризації землі. Найчастіше вона провадиться досить вибірково.
Виступаючи на розширеному засіданні Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, я, зокрема, звернув увагу присутніх на те, що за роки існування незалежної України не було проведено якісного обліку землі. Держава передала мільйони гектарів у власність населення і навіть не зафіксувала потенційних можливостей цих земель.
У результаті виходить, що, наприклад, у країні, і в нашій області зокрема, триває розвиток так званих інвестиційно-привабливих територій, але невідомо хто і за якими принципами їх визначає. Затвердження містобудівних обґрунтувань теж провадиться без урахування комплексного розвитку територій та згоди місцевих рад на таке будівництво. У результаті часто відбувається вимушена заміна земель сільськогосподарського призначення на землі інших категорій, що Земельним кодексом категорично заборонено.
На слуханнях прозвучала тривога із приводу розмежування земель державної та комунальної власності, яке просувається дуже повільно.
Нагадаю, що ще у 2004 році було ухвалено Закон України з даного питання. Але до сьогоднішнього дня, як відзначалося на слуханнях, жодного гектара землі не віддано до комунальної власності.
Основною причиною такого парадоксального явища багато хто вбачає у небажанні органів місцевого самоврядування провадити роботи щодо розмежування земель. Гальмує цей важливий захід і необхідність засвідчити право комунальної власності державним актом.
Нещодавно наша постійна комісія обласної ради з питань земельних відносин та адміністративно-територіального устрою, яку я очолюю, розглядала на своєму засіданні, як виконується Указ Президента з даного питання. Термін завершення цієї роботи – червень поточного року, але в багатьох районах ще зволікають, шукають усілякі причини для продовження термінів цієї роботи, вимагають додаткових асигнувань. Потрібні були додаткові заходи впливу вже з боку облдержадміністрації.
Але для розв’язання проблеми потрібно внести відповідні зміни до самого закону. Зокрема, говориться в ухвалених рекомендаціях, слід скасувати необхідність державного акту на комунальні землі.
– Ще на які моменти Ви хотіли б звернути увагу?
– На парламентських слуханнях відзначалося незадовільне фінансування усіх видів робіт, пов’язаних із землевпорядкуванням. А Державна програма розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, концепцію якої було затверджено Кабінетом Міністрів України ще 17.06.2009 року, дотепер ще не затверджена парламентом. А немає Програми – немає й бюджетних коштів на вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами, завершення формування необхідної законодавчої та нормативної бази з питань земельних відносин, завершення провадження грошової оцінки земель тощо.
– На завершення, який прогноз можна зробити про старт ринку землі?
– Потрібно спочатку упорядкувати саме землекористування, вжити заходів щодо ефективнішого використання землі. А потім подумати, кому виступати головним покупцем на тому ж ринку. Можливо, знадобиться досвід США, багатьох європейських країн, де землю скуповує держава, а потім здає в оренду на своїх умовах. Втім, остаточне рішення за депутатами Верховної Ради.
– Дякую за бесіду.
