Перед Днем Конституції журналісти «Одеських вістей» звернулися до читачів з проханням відповісти на запитання про те, які, на їхню думку, положення Основного Закону нашої країни виконуються недостатньо чи ігноруються цілком. Публікуємо відповіді деяких з них.
Віктор Максимов, м. Одеса:
– У Конституції чітко визначені права людини й громадянина. Але, на жаль, не всі вони дотримуються. Наприклад, в Основному Законі записано, що держава захищає права споживачів. А на ділі такий захист більш існує на папері. Мені довелося мати справу з електропостачальними структурами, з вини яких вийшли з ладу комп'ютер, принтер, холодильник, телевізор. Попри наявність усіх документів, що підтверджують провину енергетиків у тому, що сталося, жодного відшкодування збитку я не одержав. Держава не захистила мене від монополіста, що диктує свої, вигідні тільки йому, умови на ринку послуг. Щодня ми читаємо в пресі, чуємо по радіо й телебаченню повідомлення про продаж неякісних продуктів, ліків, про необґрунтоване підвищення цін. І це – переконливе підтвердження того, що наша держава не виконує в належній мірі свій конституційний обов'язок.
Тетяна, 30 років, м. Одеса:
– Чи дотримуються мої права, прописані в Конституції України? Не смішіть. Взяти хоча б медичне обслуговування. Зараз вислів «безкоштовна медицина» хібащо в анекдотах зустрічається. Уже багато років хворію на цукровий діабет. Як ви розумієте, я не єдина така в місті. А якісного інсуліну на всіх не вистачає, тому деяким відписують дешевший, український. Щоб видали заморський, потрібно «переконати» свого ендокринолога, що тобі він потрібніший. Кожен похід до лікаря обходиться мені у сто гривень, незалежно від того, плановий це візит чи вимушений. Усе це крім цукерок і конвертів на свята та інші заходи. Я вже мовчу про те, що приблизно раз на кілька місяців доводиться поправляти свій стан у лікарнях, де практично за кожну маніпуляцію треба покласти в кишеню білого халата кілька гривень.
Олена Чорнопіщук, смт Фрунзівка:
– Стаття 42 Конституції України гласить про те, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції. Насправді ж ця норма не виконується. Завдяки засобам масової інформації ми маємо змогу дізнатися про те, що ми їмо. Іноді як подивишся такий сюжет по телебаченню, то просто моторошно стає. До чого виробники продуктів тільки не додумуються, із чого тільки не виробляють ті ковбаси, сири, масло, консерви та інше. Лише б мати прибуток. Сьогодні, мабуть, немає такого продукту, який можна вживати без страху. А це ж наше здоров’я.
До недавнього часу я впевнено купувала м’ясо на сільському ринку. Чомусь думалося, що хоча б у селі люди годують свиней звичайними кормами, як це робили наші батьки. Але нещодавно довелося почути, що для інтенсивного приросту ваги поголів’я годується спеціальними комбікормами, які містять у собі антибіотики та інші не дуже корисні речі. Тож вважаю, що держава має вже нарешті втрутитися і забезпечити своїм громадянам безпечні продукти харчування. Звичайно, на це треба не один рік, але далі так тривати не може.
Валентина Осадчук, пенсіонерка, смт Фрунзівка:
– Я інколи замислююсь над питанням, що нам гарантує Конституція. І вважаю, що багато її норм є декларативними. Наприклад, мені, як дитині війни, держава за законом гарантує доплату до пенсії. І ця ж держава не виплачує мені цю доплату, тож я вимушена домагатися свого права в судовому порядку.
Стаття 48 Конституції декларує право кожної людини на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Але ж розмір нинішньої пенсії не дає мені можливості достойно жити, тому я вимушена в свої 76 років тримати корівку й продавати молочні продукти. Це дуже важка праця, але на схилі років тільки таким способом хоч якось можна вижити.
Другий приклад: слухаючи радіотрансляції з сесії Верховної Ради України, я дуже обурююся, коли дізнаюся, що в сесійній залі знаходиться лише половина від загальної кількості народних депутатів. Я, як носій влади, не маю ніякої змоги вплинути на такий стан справ. Тож я вважаю, що потрібно не змінювати норми Конституції та закони, а сумлінно виконувати ті, які вже написані.
Ірина Бузинська, селище Саврань:
– Наступного року мій син закінчить школу. Хочу, щоб він мав вищу освіту. І вже сьогодні переймаюся проблемою, де взяти грошей на це навчання. І хоча в Україні за Конституцією освіта безкоштовна, всі ми добре знаємо, в яку копійку вона обходиться батькам. Тепер існує дві форми навчання: державна і контрактна. Раніше такого не було. Контракт – це офіційно визнана плата. А хіба в Конституції України десь говориться про альтернативний вид навчання? Надії ввійти в держзамовлення у нас немає, адже там багато пільговиків. Отож залишається відтепер готуватися і збирати кошти. А як можна заощадити із півторатисячного заробітку? Ми живемо без батька, тому все ляже на мої плечі. До того ж скільки ще потрібно дитині на житло в місті, на харчування, одяг тощо. Навіть нескладний арифметичний підрахунок показує, що матеріальних шансів у нас нуль цілих і нуль десятих. От вам і вся Конституція.
Євген Килимник, Балтський район:
– Стаття 43 Основного Закону гласить: кожен має право на працю, включно з можливістю заробляти собі на життя роботою, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для цілковитої реалізації людиною права на працю, гарантуючи рівні можливості у виборі професії й роду трудової діяльності, реалізує програми професійнотехнічної освіти, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних запитів.
Але скажу вам, що насправді – це все тільки декларація. Такого права я був позбавлений, коли потрапив під скорочення. Так я, висококласний водій, залишився без заробітку, а моя родина – без засобів до існування. Бо в той же час потрапила під скорочення й моя дружина. Один тільки Бог знає, як нам удалося вижити. Змушені були вести домашнє господарство, торгувати (у той час уся країна перетворилася на суцільний базар, а населення – на торгашів).
Пізніше я пішов у підсобники в будівельну бригаду. Працюю із цими хлопцями й зараз. Але руки, звичайно, тягнуться до керма. Водій – це моя професія, моя стихія. Але, на жаль, працювати за спеціальністю я не можу, водії в нашому районі не затребувані.
От і судіть самі, які в нас права за Конституцією і які в реальному житті, й чи виконує держава положення Основного Закону.
Євген Ткач, селище Саврань:
– У нас, на жаль, багато норм Конституції порушується. От свіжий приклад. В районній газеті надрукований перелік платних послуг, які надає Савранська центральна районна лікарня. Встановлені тарифи за медогляди, зубопротезування, лабораторні аналізи, рентгендослідження, штучне переривання вагітності тощо. Список солідний, суми вказані від 5 гривень і вище. Візьмемо до уваги, що ліки хворий купує також за свої кошти. То про конституційну норму отримання безоплатної медичної допомоги нам треба тільки мріяти. Я би з радістю святкував День Конституції в тому разі, якби в державі дотримувались всіх її норм. А так в цей день якось сумно на душі і за державу прикро.
Дмитро Дмитрієв, Тарутинський район:
– Читаю Конституцію України – і душа болем наповнюється. Як було б чудово, якби справді ми жили за Конституцією! Але не живемо ж. Про яке, даруйте, право на працю можна говорити, якщо моя дочка півтора року не може знайти роботу?! Так у нашій країні багато чого не виконується. Та ж установлена мінімальна зарплата насправді «урізується» на місцях часом до 400 – 500 гривень. І нічого. А рядок головного документа країни про те, що всі рівні перед Законом, взагалі викликає сміх. Щоправда, крізь сльози. Бо настільки глибока соціальна прірва між розбагатілими й основною(!) зубожілою частиною населення, що краще про це не думати – серце не витримає. То про яку рівноправність може йтися, якщо в однієї людини, як у моєї знайомої з робочим стажем 42 роки, пенсія 800 гривень, а в декого вона в 20 разів більша!
Усе в Конституції записано правильно. Але вона ж не працює! Моя родина, по суті, не може скористатися переважною більшістю прав. Дочка безробітна, на лікування хворої дружини при «безкоштовній» медицині грошей немає. Я їжджу на роботу за тридев'ять земель. Син – випускник і хоче вступати до інституту. Але при нашому безгрішів’ї це нереально. Виходить замкнене коло суцільних проблем при «живій» Конституції.
ЮрійМудрик,підприємець,м.Березівка:
– Чи контролюється у нас виконання такого найважливішого для держави документу, як Конституція? Мабуть, так, але тільки в окремих випадках. А Конституція живе тільки тоді, коли вона втілюється в практичній діяльності. Взагалі сьогодні не можна сказати, що Основний Закон працює, натомість майже кожна стаття не виконується достатньо. На мою думку, норми цього документу мусять бути чіткішими та конкретизованішими. Не потрібно красивих лозунгів, а необхідні основні базові критерії життя мешканців країни. Крім того, Конституція має бути найстабільнішим правовим актом у державі, але повсякчас тривають намагання її змінити. Проте все ж більшість норм є пережитком минувшини – копією Конституції СССР. Так, наприклад конституція у США – основний закон, який має вишу юридичну силу. І з моменту її прийняття за 224 роки до цього документа внесено лише 27 поправок.
Аналізуючи окремі статті, не можна сказати, що народ здійснює владу, або що кожен має право на повагу до його гідності, право на житло тощо. В Конституції йдеться, що громадянин має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, та при цьому не говориться, яким чином. Чи створює сьогодні держава умови для реалізації права на працю, чи гарантує рівні можливості у виборі професії? Мабуть, ні. Більшість статей викликає лише усмішку. І таким чином, на мій погляд, Основний Закон країни не працює так, як повинен працювати.
Ірина Лешковят, мешканка м. Березівка:
– Для мене, як і для більшості українців, Конституція сьогодні скоріш за все лише державний символ, який не втрачає свого значення навіть за умови, якщо хтось там дозволяє собі не виконувати норми Закону. Як громадянку мене цікавить кожна зі статей. Непокоїть стан виконання вимог Конституції щодо захисту державою права споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт тощо. Я вважаю, зі мною багато хто погодиться, що цього захисту дуже бракує у нашому житті. Аналізуючи те, що кожен має право на освіту, можна зробити певний висновок: якщо норми загальної середньої освіти ще якось виконуються, то безоплатне здобуття вищої освіти вже стає примарою. Адже щороку скорочується кількість бюджетних місць для студентів вузів. Така ж ситуація і з охороною здоров’я, де медична допомога та медичне страхування не відповідають рядкам конституційної статті. Звісно, є на те причини: поперше, країна не забезпечена кадровим складом, а подруге – на придбання медикаментів ресурси обмежені. Але добре ще те, що діє право на свободу світогляду і віросповідання. Тож є надія на те, що і всі інші норми Основного Закону виконуватимуться.
Микола Пронін, Татарбунарський район:
– Я давно вже не заглядаю до святая святих – нашої Конституції. Чому? Усі наші права, як то кажуть, лише на папері. Я своїм дітям постійно кажу: розраховуйте в житті тільки на себе. Зараз у ній панує не висока мораль, а бал правлять гроші. Будуть вони – буде все. Та й діти вже у цьому переконуються. Справді, куди не кинь – передусім гроші давай, справа – потім. Маленький, дуже скромний бізнес у мене є. Але є й страх, що завтра його задушать непомірними податками. Проблема маленької людини зараз як ніколи актуальна і, як на мене, то дуже болюча. І дітям за порогом школи доводиться найскрутніше. У нас їх двійко – син і донька. Як їх вивчити, як потім працевлаштувати? Адже у багатьох знайомих діти з вищою освітою працюють на 7му кілометрімонстрі. А наша сусідка вже визначила долю своєї доньки, яку ростить сама. «Закінчить школу – і на вільні хліби. Ніякого інституту! Влаштовується нехай сама, заміж виходить, гідне життя забезпечити їй не можу. І Конституція мені в цьому не помічник…» Найгірше, що так думають дуже і дуже багато хто. На жаль.
