(З життя видатних людей)

Д.І. ЯВОРНИЦЬКИЙ

1855 – 1940

Незвичайне полотно

Одного разу Рєпін прислав до відомого українського історика й етнографа Яворницького свого талановитого учня Миколу Івановича Струнникова відібрати з колекції вченого потрібні експонати.

Бажаючи віддячити чимось Дмитрові Івановичу, Струнников запитав:

– Скажіть, Дмитре Івановичу, що б вам намалювати на спомин?

– От що, голубчику, намалюйте мені страшного запорожця. Покажіть у ньому силу, мужність, відвагу, та таку відвагу, щоб люди вірили, що ворог не тільки козака – погляду його боявся.

Молодий художник швидко зрозумів задум історика і виконав свою роботу на масивних дверях тієї кімнати, в якій жив Д.І. Яворницький. Картину було названо «Козак у бою».

Коли вчений виїжджав з Москви до Катеринослава, то хотів узяти з собою і цю картину – двері. Але купець Бахрушин – господар будинку – не поступився своїм добром.

– Двері мої! – твердив, гарячкуючи, він.

– А козак мій! – пояснював Яворницький.

Ця суперечка тривала довго. Мирним шляхом її не вдалося розв’язати: справа була передана в суд. Там винесли таке рішення: оскільки на двері з картиною два претенденти, – розпиляти їх на дві рівні частини, а потім кинути жеребки. Кому що випаде, той тим і повинен задовольнитися. Так і зробили, Яворницькому, на щастя, діставалася верхня частина дверей із зображенням козака, а купцеві Бахрушину – нижня.

В 1905 році картину «Козак у бою» Яворницький подарував музею.

Перша зустріч з Л.М. Толстим

Згадує Д.І. Яворницький

Це було в 1899 році. Я їхав з Москви на південь. Ледве я усунувся у вагон другого класу, як ось дивлюсь – крізь двері вагона теж уступає якийсь старий чоловік з невеличким парусиновим чемоданом, перев’язаним навхрест мотузкою. Уступивши у вагон, одразу поклав свого чемодана на полицю, а сам сів на лаву, якраз коло мене. Я споглянув на того старого – і очима не вірю: Лев Миколайович Толстой. Він чи не він?

– Я маю честь бачити Льва Миколайовича Толстого?

– Він і єсть. А ви хто такий?

– Ми з вами маємо спільного друга – художника Іллю Юхи­мовича Рєпіна.

Лев Миколайович раптом обернувся до мене лицем, підвів угору свої густі, дуже накордубачені брови й споглянув на мене своїми блискучими та пронизливими очима.

Я почув – немовби мене усьо­го пройняв гострий електричний струм.

– Так ви будете професор Явор­ницький, з якого Рєпін малював писаря на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»?

– Так, я той писар і єсть.

– Ніколи не бачив вас, а пізнав.