коли вирішувалася доля країни
Епоха втрачених можливостей
Юрій Сергійович Романов, проректор з наукової роботи ОНУ ім. І.І. Мечникова, член Міжнародної астрономічної спілки, член Всеукраїнської екологічної ліги, дійсний член Української екологічної Академії наук, голова комітету з питань екології обласної Спілки науковоінженерних об’єднань України в Одеській області. У Верховній Раді був головою підкомісії щодо правових питань, комісії з екології, потім – заступником голови комісії.
– 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила постанову про проголошення України незалежною демократичною країною, і це рішення підтвердив всенародний референдум 1 грудня 1991 року.
Відомо, що в тому далекому серпні все почалося з так званого ГКЧП. Це, з одного боку, створювало загрозу розвитку демократії. З другого, було спрямовано начебто на розвиток великої потужної країни – СРСР.
Хочу зробити ліричний відступ. 19 серпня ми із сином вийшли на човні в море ловити ставриду. Це було останнє заходження ставриди в Одеську затоку. Ловля була добра. А на березі почули – у Москві переворот. Удома пролунав телефонний дзвінок – народний депутат Володимир Крижанівський запитав: «Що будемо робити?» Я вважав, що треба терміново скликати Верховну Раду і ретельно розглянути штучно створену проблему. Слід зазначити, що на той час я був також депутатом обласної ради і членом президії.
Зрозуміло, президія обласної ради негайно відреагувала на ситуацію, що склалася, і почала діяти. Мені доводилося практично щодня, до 24 серпня, літати з одного засідання на друге, з Одеси до Києва і назад. Ситуація була суперечливою, незрозумілою і, як потім з’ясувалося, навіть небезпечною. У цих обставинах і була прийнята постанова про Акт проголошення незалежності України.
Зрозуміло, виникає запитання про результати подій, що сталися у 1991 році. На жаль, змушений констатувати, що значну частину наслідків можна назвати епохою втрачених можливостей.
Штучно нав’язували дискусії, які відволікали від насущних проблем розвитку країни (наприклад, ліквідація мажоритарної системи виборів, мовні проблеми та інші).
Яким чином можна змінити ситуацію? Тільки перейшовши до реального почуття відповідальності за ухвалені рішення. Історію не можна повернути назад. Тому нині потрібно терміново з вірою в майбутнє розбудовувати державу Україну!
Світлана МАРШИНА
З почуттям вдячності долі
Микола Якович Головенко, професор, академік Національної академії медичних наук України, завідувач відділу Фізикохімічного інституту ім. О.В. Богатського НАН України.
– Практично нічого не відчував тієї історичної миті, не було радості, тим більше – прикрості. Я був вихований на певних традиціях, тому з повагою ставився до влади, яка існувала на той час. Багато чого в ній мене не влаштовувало, особливо наприкінці 80х років минулого століття. Це відсутність волі, «залізна завіса», порожні полиці крамниць, рабське становище селян, подвійна мораль. Звідси було моє небажання підтримувати ту систему. Проживши більшу частину життя в СРСР, будучи професором, академіком Академії медичних наук, я так і не став комуністом. Читаючи в дитинстві історичні романи Михайла Старицького та Івана Ле про Україну, я не міг зрозуміти, чому ця територія з таким народом не має своєї державності? Україна декілька разів проголошувала незалежність, але потім втрачала її у збройній боротьбі із сусідами зі Сходу та Заходу. І в цій боротьбі були втрачені життя тисяч людей, тому незалежність оплачена великою кров’ю. Настав мій час, і я з почуттям вдячності долі за надану можливість проголосував за незалежність.
Насамперед, тішить здобута свобода слова в країні, яку, на жаль, дехто перетворив на вседозволеність.
Я розумію, дуже багато співгромадян сподівалися, що в нових умовах можна, м’яко кажучи, не дуже перетруджуватися і жити добре. У нас в науці існує таке прислів’я: «Ми хочемо працювати, як у CCCР, а одержувати зарплату, як у США», а так не буває. Щоб добре жити, треба багато та професійно працювати – і достатньо заробляти. Для цього існує один шлях – добре навчатися. Зараз батьки вірно чинять, вкладаючи гроші в навчання своїх дітей. Однак необхідно купувати знання, а не дипломи.
Подивіться навколо, скільки прекрасних автомобілів на наших дорогах, скільки нових будинків, який достаток товарів у крамницях. Скільки українців побувало за кордоном за 70 років СРСР і скільки відвідало інші країни за 20 років існування України! За 20 років у нас не було жодного збройного конфлікту. Багато наших дітей навчаються у престижних навчальних закладах за кордоном за рахунок спеціальних фондів. Вивчайте англійську мову, а не боріться за другу державну, і успіх не змусить на себе довго чекати. Наш вибір – європейський.
У цілому, незважаючи на жодні обставини, кожний день незалежності працює на Україну. Настане час, і ми цей день будемо святкувати не гірше, ніж це робили 1 травня або 7 листопада.
Лана воліна
у відповіді перед виборцем
у відповіді перед виборцем
Депутат чотирьох каденцій
Його обирають депутатом Одеської обласної ради четвертий раз поспіль. Тричі – за мажоритарним округом і один раз – за списками Партії регіонів. Тож систему місцевого самоврядування А.І. Возіян знає не з чуток.
Напередодні ювілею країни ми попросили його відповісти на кілька запитань.
– Анатолію Івановичу, питання про оптимальну виборчу систему в нашій країні обговорюється давно. Яка Ваша думка?
– Я, звичайно, цілком за мажоритарну систему. Особливо при виборах до місцевих рад.
Депутатмажоритарник не просто виконує свій обов’язок, але й тримає відповідь перед населенням.
Я прихильник і мажоритарної системи виборів до парламенту. Для початку можна перейти до змішаної. Тоді б кожен район, місто мали у Верховній Раді не просто представника області, а конкретних народних обранців за кожним виборчим округом.
Люди виявляють до мене довіру. Спасибі їм! І за цей час я на особистому досвіді відчув різницю між двома системами. Коли вибори йдуть за мажоритарним округом, то і хвилювань більше, і іспит значно суворіший.
Також хочу зауважити, що місцеві ради з кожним новим скликанням набираються усе більшого досвіду, а депутати стали проявляти більше принциповості й вимогливості до органів виконавчої влади.
– Ви, наскільки я пам’ятаю, усі скликання працюєте в постійній комісії облради щодо агропромислового комплексу. Звідки така постійність?
– Майже двадцять років я очолюю відкрите акціонерне товариство «Куяльник» у Котовському районі. Інтереси села для мене завжди були головним питанням у моїй громадській діяльності.
Наша комісія, скажу відверто, багато чого домоглася. Як у жодній іншій області країни, у нас із місцевого бюджету виділяються солідні кошти на реалізацію тривалих регіональних програм щодо виробництва зерна, розвитку тваринництва. Закуповуються на пільгових умовах трактори, інша техніка. Цього року з цією метою було передбачено 30 мільйонів гривень.
І всетаки, повинен зауважити, що потрібна чітка програма відродження сільськогосподарського виробництва. Серйозних змін чекаємо вже в наступному році.
– А яке Ваше ставлення до закону про ринок землі?
– Потрібно внести до нього деякі принципові зміни.
Держава повинна залишатися єдиним господарем – і покупцем – землі, тоді відпадуть усілякі діляцькі спроби позбавити останнього шматка хліба селян.
А згодом ці площі можна віддавати в оренду під прийнятні умови. І плата за оренду повинна стати серйозним джерелом для поповнення Державного бюджету і зростання витрат на розвиток інфраструктури кожного села.
– А сьогодні нашому селу похвалитися особливо нічим…
– Це у кого як виходить. Там, де свого часу було все поділено і переділено, сьогодні переживають не найкращі дні, навіть при добрих урожаях.
Але не буду про інших. Нам вдалося всетаки зберегти господарство, що має 2500 гектарів землі. Вирощуємо зерно, інші культури. Розвиваємо тваринництво. На відгодівлі 120 корів і 250 голів свиней. У господарстві – свій млин, олійня. Вирощуємо городину для населення.
– Знаю, що Ви підтримуєте соціальну сферу.
– Допомагаємо, чим тільки можемо. І культурним закладам, і школі. Виділили кошти на спорудження храму в Котовську. Одне слово, нікого в біді не залишаємо.
Але все це не дає можливості докорінно змінити ситуацію на селі. Тут, повторюся, потрібні загальнодержавні зусилля. І не на словах, а на конкретних справах.
І гадаю, що зміни настануть. Наша Партія регіонів на чолі з Президентом України Віктором Януковичем всетаки поступово просуває обіцяні зміни. Заради цього ми сьогодні живемо. Заради цього щогодини трудимося на рідній землі.
– Дякую за розмову.
Степан СЕРБІНОВ
