держава державних людей
«Україна – одна, а ми почали її ділити…»
Об’їжджаючи за звичкою район (краще один раз побачити…), Іван Іванович Поджаров, голова Кілійської райдержадміністрації, не забуває провідати й дитячі садки.
Звичайно соромливі малята, які, зазвичай, побачивши кожного незнайомця, ховаються за спідницю виховательки, обступили гостя просто біля порога: «А чий ви дідусь?» Проста вітрівка, сива голова, добрі очі, відкрите обличчя – ну, звичайно ж, за кимось прийшов дідусь. Іван Іванович розсміявся:
– У що граємо? – і у відповідь йому одразу полетів синій м’яч.
Завідувачка дитячого садка, зайшовши у групу, остовпіла: заливаючись веселим сміхом, діти грали з Поджаровим у м’яча! Не підозрюючи за своєю наївністю, що це – найбільший начальник у районі, який загалом понад 8 років – на посту голови РДА.
Але ця ідилія тривала не більше хвилини – справи. Іван Іванович почав розмову про благоустрій території, заготівлю вугілля на зиму і про багато інших проблем, життєво важливих для дошкільного закладу.
Іван Іванович Поджаров у 1990 році був обраний народним депутатом Верховної Ради УРСР 12го скликання, яка згодом була перейменована на Верховну Раду України 1го скликання. Представник Кілійського району був серед тих, хто 24 серпня 1991 року проголосував за незалежність України. 1 грудня того ж року пройшов референдум, під час якого 90% народонаселення висловилося за незалежність.
– Минуло 20 років – що громадяни України одержали? Якщо порівняти купівельну спроможність, то сьогодні на середньостатистичну зарплату українець може купити хліба – на 25% менше, м’яса – у 2 рази менше, бензину – у 4 рази менше. Не знаю, Іване Івановичу, чи правильно я проголосувала на референдумі?..
– А я і зараз би проголосував «за». Давайте говорити чесно – іншої дороги не було. Москва вирувала, чутки ходили різні, людям було страшно. Зберегти Союз Радянських було вже неможливо, це справді був велет на глиняних ногах. Усі почали розбігатися по своїх квартирах. Рішення було ухвалено самими обставинами. Інше діло, що ставши самостійними, ми наробили багато помилок. Мені здається, що ми не зрозуміли однієї простої речі: Україна – одна, а ми почали її ділити. На праву і ліву, на…
– «Отаманів» було забагато?
– Кожен, хто приходив у владу, знати не хотів про починання попередників, обіцяв щось своє. У влади повинна бути наступність, роботу необхідно провадити послідовно. Українато одна, народто один. У політичній боротьбі забули про економіку. А питання економіки повинні бути першорядними. Яке б рішення не ухвалювалося, потрібно запитати себе: чи покращиться від цього життя людей?
– У 1992 році Ви склали із себе депутатські повноваження, оскільки були призначені представником Президента у Кілійському районі. Іване Івановичу, напевно, у Вас були можливості залишитися працювати в столиці?..
– І квартиру там безкоштовно одержати. Але я подумав: якщо залишуся в Києві, що люди скажуть? Я вважав, що це буде найбільшим зрадництвом. Будучи нардепом, я «пробивав» питання газифікації Кілійського району, і ми навіть почали прокладати магістраль. Виділялися гроші з Держбюджету на будівництво нових шкіл у моєму окрузі. Я ніколи не був політиком – я завжди був господарником. У перші роки незалежності довелося дуже важко – купони, гіперінфляція… Але ми в Кілійському районі вирішили: треба зберегти підприємства. І нам це вдалося. Ви знаєте, що район сьогодні посідає провідне місце в області. Наші аграрії зібрали високий урожай зернових. З підприємств промисловості у нас працюють такі гіганти, як ТОВ «Титан» і ТОВ «Лад».
– Іване Івановичу, у першому скликанні Верховної Ради України Вам довелося працювати з такими неординарними особистостями, як В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Сергій Головатий, Левко Лук’яненко… Хто з перших політичних «зірок» запам’ятався Вам і чому?
– Я намагався бути ближчим до справжніх господарників. Фокін Вітольд Павлович, Прем’єрміністр України, багато мені допомагав у питаннях фінансування кілійських будівництв. З Володимиром Григоровичем Яцубою та Євгеном Петровичем Кушнарьовим ми працювали в одній комісії з питань діяльності Рад народних депутатів і розвитку місцевого самоврядування. Я 13 років був заступником голови райвиконкому, і, вважаю, у цих питаннях розбираюся. Ми створювали закони про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, які були прийняті згодом. І сьогодні мені не соромно за розроблені нами закони. Бачте, депутати першого скликання були іншими, адже ми трудилися кожен на своїй ділянці й лише в міру необхідності виїжджали до столиці на сесії. Так би мовити, працювали без відриву від виробництва…
– …і від людей. Іване Івановичу, в органах влади Ви – корифей з 35річним досвідом роботи, один з найдосвідченіших у нашій області. Скажіть, чому за роки незалежності впав рівень життя середньостатистичного українця?
– Бо щодня з’ясовуємо взаємини, думаємо про вибори, про рейтинги. А треба подумати про середню зарплату, і про те, що людина може на неї купити. Ось головний критерій. Треба працювати, а люди оцінять, хто, що і як зробив. Я – оптиміст. Я вірю в те, що ми зможемо побудувати державу, у якій усім буде жити добре. Що для цього треба? Щодня багато працювати.
* * *
Помахавши на прощання малятам рукою, Іван Іванович із задоволенням відзначив: всетаки гарний зробили дитячий садок! Важко, дуже важко дається кожен об’єкт, але ж справи рухаються. До Дня незалежності в Кілійському районі відкрили нову школу в селі Ліски. А попереду ще дуже багато будівництв – спорткомплекс для юних вилківців, спортзала у Приозерному, Будинок культури в Старих Троянах… Так, цікаве запитання поставила дітвора – чий дідусь? Спільний, напевно.
Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»,
Кілійський район
Забути про образи та працювати для громади
Є люди, для яких робочий час спресований до неможливості. І якби в добі було не 24, а 48 годин, їх би теж бракувало. І не тому, що такі люди не вміють організувати свій робочий розпорядок, а що, як то кажуть, справ понад дах. Один із них – голова Комінтернівської райдержадміністрації Іван Марзак, який переконаний, що його команда повинна запровадити в життя не тільки свої обіцянки, але й обіцянки опонентів.
– Іване Миколайовичу, Ви – один із наймолодших керівників району в Одеській області. Скажіть, для Вас це стало несподіванкою чи закономірним продовженням кар’єрного зростання?
– Я не залічую себе до так званих кар’єрних чиновників. Тому призначення на цю посаду сприймаю як вияв великої довіри до мене Президента України, моїх однопартійців, колег. Після складання присяги головами райдержадміністрацій Віктор Федорович сказав нам десь таке: ми доручаємо вам відповідальну роботу й чекаємо від вас результатів, якщо ж у вас щось не буде виходити, не соромтеся, говоріть про це щиро, ми вас у біді не полишимо. От із таким настроєм на результат я й прийшов на цю роботу.
– Перші кроки – найтяжчі. Ви прийшли у владу і…
– …побачили, скільки проблем нагромадилося. У попередні роки Комінтернівський район завдяки деяким засобам масової інформації, передусім низки телеканалів, набув ореолу мало не найблагополучнішого в області. Але з’ясувалося, що тут є чимало населених пунктів, у яких за всі роки їхнього існування ніколи не було води, крім привізної. У багатьох школах туалети для дітей збудовані на вулиці, немає вмивальників, а там, де вони є, не працює каналізація. І це мене шокувало. Землю за безцінь було віддано людям, які по своїй суті були не інвесторами, а ріелторами, що бажають якомога скоріше розпродати ділянки. Врешті район ледве не втратив свою інвестиційну привабливість…
– Невесела дісталася всім спадщина. Із чого ж почали?
– Ми – нова команда – прийшли до важливої думки, а саме: викинути з голови спроби реваншу, помсти за ті негаразди, які багато хто перетерпів за попередні п’ять років.
Досить сказати, що далі працюють керівник апарату Тетяна Петрівна Замковенко, заступник голови райдержадміністрації Геннадій Олександрович Тефтул, начальник фінансового управління Ольга Костянтинівна Задорожна. Всі вони гідні люди та професіонали високого класу.
– На мій погляд, досить показовою в цьому плані виявилася робота щодо повернення у власність територіальної громади незаконно захоплених земельних ділянок.
– Так, уже повернуто вісім таких ділянок, за двадцятьма ще тривають судові розгляди. Так і слід чинити. Але мене більше втішає те, що ми навчилися заробляти гроші. Досить сказати, що завдяки командній роботі, активній підтримці облдержадміністрації та обласної ради бюджет району за прибутками на 2011 рік виконаний до першого травня. Понад план тільки в першому півріччі ми одержали тридцять мільйонів гривень. А це означає, що системи опалення в усіх школах і покрівлі, що протікають, будуть відремонтовані до осені. Триває ремонт центральної районної лікарні. Близько чотирьох мільйонів гривень ми вже виділили на районний Будинок культури.
– Ви інтенсивно працюєте. А чим, цікаво, займаєтеся у вільний час?
– А в мене вільного часу практично немає. Повернувшись увечері додому, ще встигаю переглянути деякі термінові документи й подивитися по телевізору останні новини. Довелося на час відкласти і спорт, і книжки. Хоча мене частково виручає інтернет. Іноді можу в електронному вигляді за тиждень прочитати одну книжку.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»,Комінтернівський район
