соціальний портрет села

На шляху до відродження

Українське село — споконвічна колиска народної самобутньої культури. Нині воно поступово втрачає твердість своїх духовних позицій. Та на щастя є такі села, як Ясенове­Перше і Ясенове­Друге, об’єднані в одну громаду, очолювану Василем Герасименком. Саме звідси п’ять років тому розпочалося відродження культури, духовності і народних традицій Любашівського району.

Врятувати рідний край і покращити життя людей

Стурбовані занепадом сільської глибинки, перейнявшися долею своїх земляків, відставний одеський міліціонер Юрій Шевченко та колишня вчителька історії Любов Ганченко разом із фермерами Анатолієм Артеменком і Сергієм Паровиком виголосили ідею створення благодійного фонду «Рідний Край». Їх підтримали земляки – сільгоспвиробники, підприємці, а також уродженці цих місць головний інженер Одеського припортового заводу Олександр Федчун і одеський бізнесмен Валерій Устянський. Започаткований ними з метою підтримки й розвитку культури та мистецтв конкурс «Твої талани, рідний краю!» невдовзі вийшов за межі району. Цьогоріч він уп’яте зібрав під своїм крилом талановитих самодіяльних артистів, художників і народних майстрів із нашої області.

Неодноразово його лауреатом ставав жіночий ансамбль «Лебідонька» з Ясенівської громади. Під керівництвом секретаря сільської ради Наталії Волинець дванадцять хористок уже понад п’ять років відшукують стародавні українські пісні і поповнюють ними свій репертуар. Найголосистіших співачок виколисують у родинах Сербіних, Дяченків та Шевчуків.

А Микола Поборський та Оксана Пивовар славлять край своєю поетичною творчістю.

По­особливому, як ніде в районі, тут влаштовують святкування Дня села. Вже тепер громада готується до нинішніх ювілейних урочистостей. Адже Ясеновому­Першому виповнюється 350, а Ясеновому­Другому – 250 літ!

Дбаючи про відродження надкодимських сіл, у 2006 році колектив ТОВ «Прометей­Парт» (засновники А. Артеменко і С. Паровик) ініціював газифікацію ясенівських домівок, що значно полегшило побут сільських жителів. Нині понад сімдесят відсотків із 1154 осель, а також школа, сільрада і церква, опалюються природнім газом.

Під Покровою Пресвятої Богородиці

Серцем цього чудового місця є храм, який освячено на честь заступниці українського козацтва. У його підвалини перший камінь заклали солдати Бердянського полку суворовських військ, які, звільнивши село від турків, у 1791 році поставили на високому пагорбі вівтар. Добудовувався храм уже солдатами та інвалідами війни 1812 року, якими заселили казенне містечко Ясенове­Друге. Притвор та дзвіницю спорудили наприкінці ХІХ століття. Пам’ятають ясенівчани багатьох своїх священиків. Одного з них на прізвище Затуливітер за героїзм, проявлений на фронтах Першої світової війни, було нагороджено чотирма Георгіївськими хрестами… З початку 70­х років до недавніх часів Ясенівська церква була чи не єдиним діючим храмом обабіч р. Кодими – від Кривого Озера Миколаївської області до Балти. Тоді нелегкий хрест служіння ніс протоієрей Степан. З приходом отця Романа при церкві відкрито недільну школу. Останніми роками щедрі благодійники­«ріднокраївці» допомогли газифікувати і відремонтувати храм, встановити нові вікна та вкрити булатним залізом куполи. А виготовлені за їхній кошт іменні срібноголосі дзвони скликають на церковну службу вірян із усієї округи. Знайшлося на церковному подвір’ї місце й народному історико­краєзнавчому музею, що носить ім’я його засновника Сергія Кириловича Рахубенка.

Ясенівські міліціонери – на службі у короля

Історія цих прадавніх українських сіл, розділених тихоплинною ма­льовничою річкою Кодимою, губиться у сивій давнині, коли п’ять тисячоліть тому тодішні місцеві жителі – носії Трипільської культури розорали віковічні степи і засіяли житом першу хлібну ниву, а слов’яни у II – VI століттях н.е. продовжили святу хліборобську справу. Це засвідчують кам’яні жорна – свідчення осідлості і землеробства, знайдені на місцях давніх поселень. Нинішнє покоління ясенівчан веде своє літочислення з будівництва перших зимівників запорізьких козаків. Як розповів завідувач музею Юрій Ганченко, ще задовго до Універсалу Яна III Собеського, виданого у 1685 році, в якому польський король закликав людей селитися на кордоні між Польщею і Туреччиною, степові лицарі облюбували ці благодатні землі для життя та господарювання. Пізніше прибули селяни, ремісники, торговельники, а також дрібна польська шляхта. Для несення вартової служби та відбивання наскоків татар із­поза Кодими вони створювали військові загони – «міліцію».

За легендами, назва сіл – Ясенове – походить від однойменної балки, де росли ясени. За іншими гіпотезами – від імені Ясь або від назви міста Ясси. В 1763 році запорізькі козаки здійснили розвідку, щоб дізнатися, що за села є на правому березі Кодими і яким людом вони заселені. Розвідники донесли, що «ханская слобода Ясеневое – против большой Лядской слободы Ясеновой же. Началось селением с 1761 г., в ней 20 хат. В тех слободах живут волохи, жиды и почитай в большую половину во всякой слободке, народу такого, как и малороссийские».

Слободи на правому березі належали татарському мурзі Якуб­азі, той їх відкупив у хана Крим­Гірея і обіклав даниною. Економічному розвитку надкодимських сіл сприяли і чумаки, які водили каравани по сіль до Криму, по рибу – на Дон і на Запоріжжя, по хліб – до Очакова, проходячи цими мальовничими долинами поблизу води і запасів корму для тварин. На зворотному шляху зупинялися в селі, щоб побазарувати. Особливо їм смакувала домашня ковбаса. Пізніше хвацькі ясенівські селяни стали нею торгувати на одеському Привозі. Триває вигідна комерція і тепер.

Люди – головне багатство краю

Згідно зі статистичними даними, у 1790 р. кількість людей, що мешкали в селах на правому березі, дещо зросла. В Ясеновому жили 145 чоловіків та 127 жінок.

Сьогодні в обох селах 2243 жителів, із яких 375 дітей. Найстаршій – Марії Іванівні Нікітюк – виповнилося 95 років. Її єдиний ровесник – крислатий дуб, що був посаджений на честь відкриття сільської школи та лікарні. Бабуся з теплотою згадує своє дитинство та юність, що припали на важкі часи. Пам’ятає багатьох земляків, котрі невпинно дбали про розвиток сіл. Це завідувач дільничної лікарні, хірург від Бога Юрій Кобись, голова колгоспу Василь Лабуш, який за колгоспні кошти заасфальтував усі вулиці, та багато інших ясенівчан.

Секретар Ясенівської сільради Наталя Волинець додала, що села поступово відроджуються і розвиваються. Живуть у них напрочуд працьовиті люди. Цьогоріч у молодих сім’ях народилося вже 12 дітей, а Михайло Косюга і Маргарита Глізнуца братимуть шлюб одразу після святкування Дня незалежності. Це четверте весілля в селі. Поступово розв’язуються проблеми, серед яких – ремонт сільських доріг. Нещодавно шляховики закінчили ремонт кількох вулиць за кошти обласного бюджету. Невдовзі має вступити в дію двокілометровий водогін. На жаль, через відсутність дитсадка сільські дітлахи не можуть здобувати дошкільну освіту. Влада вишукує можливість, щоб наступного року розв’язати цю злободенну проблему. Тим паче що на території сільради підростають 150 діток відповідного віку. Безперечно одне – без підтримки держави не обійтися.

Великий потенціал вбачають члени БФ «Рідний Край» і місцева влада в розвитку зеленого туризму. В цьому мальовничому українському селі з багатющою історичною спадщиною можна відтворити етнографічні садиби, частувати туристів традиційними ясенівськими стравами, організувати відпочинок на мальовничих берегах річки Кодими, відродити народні обряди, а у Джерельному яру поїти гостей цілющою водою.

Юрій Федорчук,власкор «Одеських вістей», Любашівський район