соціальний портрет села
Одещина в мініатюрі
– У нас дружно живуть греки, болгари, азербайджанці, євреї, албанці, росіяни й українці, – розповідає про село Свердлове Комінтернівського району його сільський голова Юрій Каванда.
– Така собі маленька Одеська область.
– Вірно зазначено!
Це було кохання з першого погляду
– Йя сас, – вітає нас представник грецької громади села Андрій Петрович Калмакан. Шанована людина, учасник Великої Вітчизняної війни, він свого часу працював і дезінфектором, і водієм, і фармацевтом, і будівельником, навіть медбратом. Пояснити це просто: потрібні були гроші. Удома, точніше, в землянці, чекали попухлі від голоду батьки...
У цей тяжкий момент Андрій Петрович зустрів Варвару Іванівну.
– Це було кохання з першого погляду, – без тіні посмішки говорить грек. – Побачив її – і пропав.
Їхній просторий будинок став одним із найперших у селі. У ньому й народилися дві чарівні дочки: Зінаїда й Дора.
За що б не взявся Андрій Петрович – усе йшло на лад. Будинок спорудив, посадив цілий сад, виростив дітей, уже радіє онукам.
За десятиліття любов подружжя Калмаканів не тільки не згасла, а стала зрілішою, спокійнішою та зворушливішою. Досі Андрій Петрович присвячує Варварі Іванівні серенади грецькою, болгарською й російською мовами.
– Співаю Варі тільки про кохання, – підкреслює він. – Про що ж іще можна співати найкращій жінці на світі?
Квіти від Ельшана
Найкращою жінкою на світі називає свою дружину Наталю й азербайджанець Ельшан Гулієв. Вони зустрілися в одеському парку. Молодий чоловік зовсім не планував затримуватися в нашій країні, але українська красуня не губилася йому з думки. Майже на кожне побачення Ельшан приходив із квітами. Через деякий час попросив руки Наталі в її батьків.
– У нашій родині, як і в усьому регіоні, в любові живуть люди не тільки двох національностей, але й двох релігій, – посміхається Ельшан.
Чоловік із розумінням поставився до бажання дружини залишитися православною християнкою. Ось уже вісімнадцять років вони живуть мов одна душа й виховують синів Равшана й Ельхана. Єдине, на чому наполіг азербайджанець, – щоб дружина не працювала. Згідно зі східними канонами, чоловік повинен заробляти на життя, а жінка – берегти домашнє вогнище.
– У цій родині всетаки більше східного, – розповідає друг сім’ї й учителька їхнього молодшого сина Світлана Сіроштан. – Але зі східних традицій узяте найкраще: трепетне ставлення до жінки, глибока повага, майже поклоніння матері. Чоловік, при всій зовнішній суворості, досі радує Наталю подарунками та квітами.
Таємниця родинного щастя
Рід самої Світлани – яскравий калейдоскоп етносів. За батьківською лінією в ньому були поляки, татари, українці; мама – грекиня. Дочка також вважає себе представницею цієї національності. Батьки Світлани народилися та зросли у Свердловому, але згодом переїхали до Одеси. У місті вона закінчила школу, педагогічний університет. На практику молода дівчина приїхала на свою малу батьківщину. У школі вона зустріла свою долю. Українець Микола тоді був директором, а Світлана – учителькою англійської мови. Молоді люди відразу сподобалися одне одному й через півроку після знайомства справили весілля. І ось уже одинадцять років ідуть по життю рука в руку.
– Таємниця гармонії з чоловіком дуже проста. Ми як ніхто розуміємо одне одного, бо працюємо в одній сфері. Розуміння та повага – ото запорука нашого родинного щастя.
Грекиня залучила до вивчення рідної культури та мови не тільки своїх дітей Анастасію і Ярослава, але й усіх, хто виказав бажання. Енергійну молоду жінку обрали головою Комінтернівської районної громади греків.
– Світлана та Микола дуже багато роблять для сільських дітей, – тепло відгукується про подружжя Сіроштанів настоятель місцевої церкви отець Василь. – Часто приводять їх до церкви, влаштовують різні культурні заходи, ну й, звичайно, дають знання, відкривають для них дорогу в життя. Ця пара є взірцем і для інших родин, бо живе в любові та злагоді ось уже багато років.
Протилежності притягуються… на все життя
А от Софія Георгіївна та Валерій Андрійович Шевцови вважають, що сімейна гармонія буде довговічною, якщо чоловік і жінка зайняті в різних сферах.
– Ми були зовсім різні: за професією, темпераментом, національністю. Мої предки – албанці, у роду чоловіка – українці та вірмени. Але саме ця різниця й наблизила нас.
Сьогодні Софія Георгіївна керує танцювальним колективом «Мрія», Валерій Андрійович трудиться в зоотехнічніці.
– Досі я думаю албанською, іноді говорю цією мовою. Навіть привезла деякі традиції з рідного Жовтневого. Наприклад, Масницю у Свердловому святкують дуже скромно, кожен у своїй родині. Ми ж виходимо ввечері на вулицю, розпалюємо багаття, танцюємо та пригощаємо односельців ласощами, пробачаємо одне одному образи.
Ця традиція дуже сподобалася й сусідам. Незабаром на Масницю поряд із багатьма будинками можна було побачити танцюючих навколо багать людей: болгар, українців, греків, азербайджанців.
– Ми мусимо розуміти, що живемо не тільки в унікальному регіоні, але й у зовсім неповторному населеному пункті, який, немов зменшена копія нашого краю, зосередив у собі представників різних національностей і релігій. Ми по праву пишаємося цим, – зазначає Софія Георгіївна.
P.S.«Одещинавмініатюрі», – вкотрезаденьподумалая. Коженізжителівцьогомальовничогоселаунікальний, нетількичерезрізнещодоіншихвіросповідання, політичніпереконанняабоприналежністьдотогочиіншогоетносу. Всі вони пишаються своїм походженням, дотримуються традицій материнської культури, а також люблять і поважають край, який став для них рідним.
Христина ВІЄР,«Одеські вісті»
