Ровесники незалежності
Вінець напружених буднів
Вікторія Біла – чемпіонка України з шашок серед молоді. Це високе звання ровесниця незалежності здобула нинішнього, ювілейного для країни, року. У цьому ж році спортсменка увійшла у двадцятку найсильніших шашкісток планети, виборовши 18те місце серед 38 учасниць, які змагалися за Кубок світу. Минулого року стала срібною призеркою чемпіонату Європи серед молоді. На міжнародному турнірі, що відбувся в Китаї 2010 року, виконала норматив майстра Всесвітньої федерації шашок. А майстерка спорту вона ще з дванадцятирічного віку.
Ще не бувши восьмирічною, Вікторія прийшла у цей спорт, який їй відкрила мама Ірина Василівна. Мама стала першою тренеркою: навчила розгадувати ходи суперника, знаходити хитромудрі комбінації, возила на турніри. Дуже скоро дівчинка стала брати участь у національних і європейських змаганнях, де одразу ж заявила про себе, здобувши призові місця.
Сьогодні її тренує гросмейстерка, трикратна чемпіонка України Ольга Семенівна Балтажи, яка живе у ІваноФранківську. На жаль, така відстань дається взнаки. Але в Балті немає шашкового клубу. Тож вдосконалює техніку гри на комп’ютері.
– Щоб мати високий рівень, потрібно грати 60 партій на рік, а я зіграла лише 7 чемпіонатів України серед молоді, 7 – на Кубок України і 9 – на Кубок світу, – говорить Вікторія.
Спорт фінансується у нас кепсько. І все ж на шляху Вікторії до перемог зустрічаються небайдужі люди. Поїздка до міста Рівного, де наприкінці липня проходив турнір на Кубок України, стала можливою за сприяння депутата міськради Сергія Вікторовича Кольцова. Юна шашкістка посіла там третє місце серед дорослих. На міжнародний турнір, що відбувся минулого року в Китаї, теж поїхала на спонсорські гроші – зробили внесок Федерація шашок України, голова райдержадміністрації Василь Бабанський, міський голова Сергій Мазур. Та це поодинокі випадки. Загалом же всі поїздки – власним коштом. А втім спортсменка представляє на змаганнях як Одеську область, так і цілу Україну. І не просто представляє, а здобуває перемоги!
Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей», Балтський район
Варто лише захотіти…
«Якщо дуже захотіти, можна в космос полетіти». Такий напівжартівливий девіз 20річної Марії Булгарової, юристки комунального підприємства «Міськзелентрест». Вона, як і багато її однолітків, сьогодні працює та навчається в одному з одеських вузів. А народилася Марія у Болграді. Коли їй виповнилося 8 років, усією сім’єю переїхали жити до Одеси. Батько – водій, мати – працівниця пошти, старша сестра – юристка.
Після закінчення школи Марія вступила до Одеського коледжу права та готельноресторанного бізнесу.
– А в дитинстві що захоплювало? Музика, можливо, або спорт?
– Ходила і на плавання, і на шахи, і навіть навчалася грати на гітарі. Особливими досягненнями похвалитися не можу, але все це, напевне, вплинуло на моє формування як особистості. Наприклад, ті ж шахи, що розвивають здібність логічно мислити, аналізувати…
– «Міськзелентрест» – Ваше друге місце роботи?
– Перед тим я працювала в Регіональному управлінні департаменту контролю над виробництвом та оборотом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Але там не виходило поєднувати роботу та навчання. Почала шукати іншої роботи. Як виявилося, це не так просто. Довелося звернутися до Обласного центру зайнятості. Там мене поставили на облік як безробітну. Протягом трьох місяців одержувала допомогу, із семінарів почерпнула дещо дуже потрібне для себе. Проте, я й сама проявляла ініціативу, багато в чому дотримуючись їхніх рекомендацій та порад. І результат не забарився. З листопада минулого року я юристка КП «Зелентрест». Тобто працюю за спеціальністю. Хоча, звичайно, тепер я зі свого особистого досвіду і досвіду подругстуденток знаю, що знайти роботу дуже складно. Мало де хочуть бачити студентів, а якщо й погоджуються взяти, то відразу попереджають, що, мовляв, на сесію відпускати не будемо.
– Маріє, колись був документальний фільм за назвою «Чи легко бути молодим?» То важко все ж таки?
– Усе залежить від людини. Стипендії, яку одержувала в коледжі, вистачало на все найнеобхідніше, тож у батьків просити грошей не доводилося. А студентське життя дуже насичене, цікаве. У коледжі, наприклад, було багато різних заходів, не лише з тих, що називають «добровільнопримусовими». Була художня самодіяльність, від участі в якій одержуєш щире задоволення.
– Цікавитеся громадським, політичним життям?
– Я цікавлюся, але активної участі не беру. З розумінням ставлюся до тих, хто виказує щодо цього більшу, ніж я, зацікавленість. Головне лише, щоб ця зацікавленість була безкорисливою, щирою, не заради одержання якоїсь матеріальної вигоди. Свої ідеали та переконання купувати за гроші не можна.
– Які якості, на Ваш погляд, важливі для юриста?
– Мусить бути міцна основа, стійкість, упевненість у собі, принципи та знання, звичайно.
– Не таємниця, що останнім часом усе більше претензій із боку жителів міста до КП «Міськзелентрест»…
– Наше підприємство робить усе потрібне виходячи зі своїх же можливостей, матеріальних, технічних та людських. Наскільки нас фінансують, настільки ми виконуємо і навіть перевиконуємо усе, що ми повинні зробити. Ми не можемо відповідати за кожне дерево та кожен кущик, бо є розподіл відповідальності. Є установи та підприємства, які володіють так званими малими архітектурними формами (будочками, ларками), і за дерева, які перебувають поруч із ними, вони повинні відповідати. Ми перевіряємо їх, можемо виписувати протоколи, які направляємо до адміністративної комісії або екологічної інспекції, залежно від правопорушення. Звичайно, є проблеми і в нас, але чомусь побутує думка, що за кожну незрізану стару гілку або сухе дерево несе відповідальність наше підприємство.
– Маріє, а яка у Вас є мрія?
– Моя сьогоднішня робота – чудова практика. Надалі після одержання диплома правознавця, мабуть, хотіла би працювати у прокуратурі. З усіх юридичних професій ця мені найближча. Адже прокурор не лише може обвинувачувати, він може бути й захисником.
– Вам зараз 20 років. І Україні теж 20. Що могли б побажати своїй однолітці?
– Як юрист, я хотіла б, щоб у нашій країні у людей слова не розбігалися з ділом. Щоб демократія та законність були не лише на папері, але й у реальному житті. Щоб мої співгромадяни були впевнені не лише у завтрашньому дні, але й у майбутньому своїх дітей.
Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
Мріє творити прекрасне
Юрій Маралюк – простий сільський хлопець, двадцятиріччя якого співпадає з днем проголошення незалежності нашої держави, народився в невеличкому селі Садовому, що відноситься до Римарівської сільської ради. Зростаючи у багатодітній родині, він змалку покладається на власні сили і прагне досягти великих успіхів у житті.
Особливу наполегливість і старанність Юрій виявляє у навчанні, що дало йому змогу закінчити школу з відзнакою. Стартом для його майбутньої кар’єри стало здобуття професії вчителя у Балтському педагогічному училищі. Проте юнак вирішив продовжити навчання і пов’язати своє майбутнє з культурою. Цьогоріч він вступив до Київського національного університету культури та мистецтв на факультет режисури та хореографії.
– Можна довго розповідати про моє життя, адже я дорослішав разом зі своєю країною, – сказав Юрій Маралюк. – Багато чого довелося пережити, але не втрачаю надію, що все буде добре. Легше піддатися розчаруванню і опустити руки перед труднощами. Але я мрію творити прекрасне і вірю, що знайду власну стежину у нашому непростому світі.
Юрій ФЕДОРОВ,Красноокнянський район
