Пересохле дно Куяльницького лиману в селі Стара Еметівка Біляївського району нагадує пейзаж після космічної катастрофи. Потріскана земля зі смужками солі, викинутими шинами, старою кісткою якоїсь тварини безмовно запитує: невже лише таким страшним та безжиттєвим може бути слід, залишений людиною після себе?
На жаль, господарська діяльність людей на берегах річки Великий Куяльник і Куяльницького лиману, незаконне вивезення піску та багна завдали серйозної шкоди природі. Колись повноводний лиман перетворюється на пустелю. У водній частині водойми, що залишилася, різко підвищилася солоність. І мікроорганізми, що формують унікальні лікувальні властивості куяльницької грязі, не можуть вижити. Корисні властивості грязі втрачаються. І єдиним, можливо, останнім шансом врятувати лиман, залишається створення Національного природного парку «Куяльницький». З такою ініціативою виступили Мінприроди України та Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області. Щоправда, на сесії Маринівської сільської ради (до неї входять чотири населених пункти: Маринівка, Стара та Нова Еметівка, Берегове) всі депутати одноголосно не підтримали цю ініціативу, ухвалили винести її на громадське обговорення. Щоб відповісти на запитання, чому так сталося, на збори жителів села Старої Еметівки вирушили депутат обласної ради Валерій Кондратюк, голова громадської екологічної ради при Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Євген Геращенко, завідувачка сектору заповідної справи, біоресурсів та формування екосистеми Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Любов Харіна, представники екологічної громадськості.
Стара Еметівка – село маленьке. У 20 дворах живе лише 48 чоловік. Судячи з будиночків, люди живуть незаможно. І бояться змін, які можуть порушити їхнє усталене життя. Насамперед, заборони на утримання та випас худоби.
Ще до приїзду сільського голови жителі «взяли в оборот» Любов Олексіївну Харіну. І вона терпляче почала розповідати, для чого створюють природнозаповідні зони.
– Відповідно до Закону України «Про природнозаповідний фонд», під національні природні парки прийнято відводити території з унікальними природними комплексами, щоб захистити їх шляхом обмеження неконтрольованої діяльності людини, – підкреслила Любов Харіна. – Територія національного природного парку ділиться на 4 зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарську.
За результатами наукових досліджень, у Національному природному парку «Куяльницький» (він, у разі створення, буде мати площу 480 га на території 6 сільських рад Біляївського, Іванівського, Комінтернівського районів) заповідну зону планується організувати у верхів’ях лиману, по його лівому березі, до прибережної лінії села Кубанки. Друга частина заповідної зони розміститься в низів’ї, де гніздяться десятки видів птахів. Там виявлені колонії рідкісних та зникаючих видів пернатих. На неораних схилах ростуть 35 видів рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України.
Що стосується схилів та акваторії Куяльницького лиману на території Маринівської сільської ради, то їх планується включити до зони регульованої рекреації. Тут буде дозволене сінокосіння, випас домашньої худоби, підтримка природного пасовища, розроблення маршрутів екологічного туризму. Заборонено буде розорювати землі, використовувати пестициди та ГМО, змінювати природний ландшафт.
Любов Харіна особливо підкреслила: якщо буде дозволений продажі землі, то ці території з дуже великим ступенем імовірності підуть під приватне будівництво. Зберегти унікальний куточок природи можна лише шляхом створення національного природного парку.
Експерт зі створення заповідників Іван Русєв та доцент кафедри ботаніки ОНУ ім. І.І. Мечникова Олена Попова підтвердили унікальність даної місцевості в масштабах не лише України, але й світу.
Жителі Старої Еметівки одразу почали говорити про тривале незаконне вивезення багатьох тонн піску, що з кожним днем погіршує ситуацію на Куяльницькому лимані. Змінити стан справ не допомогла і обласна прокуратура. Депутат районної ради Олександр Баранов нагадав про численні погрози, які звучали і на адресу Маринівського сільського голови Павла Берлінського, і на адресу інших депутатів, які намагалися та намагаються наводити лад. Але якщо не зупинити цей незаконний промисел, врятувати лиман навіть шляхом створення Національного природного парку буде дуже складно. І в цьому люди, безумовно, праві.
Дещо дивну позицію на зборах зайняв Маринівський сільський голова Павло Берлінський. Він неодноразово підкреслював, що «озвучує думку людей, які на сесії одноголосно відмовилися підтримувати ідею створення Національного природного парку «Куяльницький». Потім Павло Васильович висловив претензії до Головного управління охорон навколишнього природного середовища в Одеській області. Чому, мовляв, його фахівці не розповіли, не пояснили, що таке національний парк, не запропонували з’їздити до інших областей України, де вже створені національні природні парки.
Слухаючи Павла Васильовича, чесно кажучи, трохи дивувалася: невже сільський голова не зобов’язаний інформувати населення щодо найважливіших питань життя населених пунктів? А якщо зобов’язаний, то спочатку повинен розібратися у проблемі сам, тобто виявити ініціативу, знайти тих, хто кваліфіковано все йому розтлумачить. Тим більше, що Нижньодністровський Національний природний парк ташується по сусідству, у цьому ж районі. І нікуди їхати не потрібно. Але Павло Васильович чомусь обрав іншу тактику. Сховавшись за думку людей, які нібито висловлюються категорично проти (хоча на зборах більшість присутніх були вже не проти, а за створення Національного природного парку «Куяльницький»), чекав, чим усе закінчиться.
Можу припустити, що мав він на це свої причини. Якщо Стара Еметівка ташується на березі висохлої частини лиману, то сусідні населені пункти – на березі водної. І коли пізно ввечері ми опинилися в одному з них, мене вразив дуже насичений, стійкий запах, притаманний зазвичай не дуже доглянутим фермам великої рогатої худоби. Звичайно, якщо ця територія стане частиною національного парку, то й утримувати, і випасати худобу, і прибирати гній доведеться за правилами, а не як звикли. Це ті самі життєві терези, на яких завжди доводиться зважувати: негайний зиск сьогодні чи шанс залишити майбутнім поколінням можливість захоплюватися красою південного степу, насолоджуватися неповторним запахом трав та лікуватися завдяки чудодійним властивостям куяльницької грязі та ропи. Лише мудрість людська здатна знайти правильне рішення.
