Передобіднє вересневе сонце припікає як у жнива. Осінь не поспішає з дощами, а сільчани за гарної погоди намагаються як скоріш попоратись із городами. Подружжя Надія та Ігор Гаврилюки, аби додати до сімейного бюджету, купили сорго «на пні», тобто засіяне та оброблене. Тепер збирають «команду» робітників, щоби його зжати і перевезти до обійстя.

– На допомогу приїде Костя з Одеси. Олеся залишиться з меншими дітьми, а ми підемо в поле, – уточнює мати, Надія Петрівна. – Ми все гуртом робимо.

Надія та Ігор у парі тридцять перший рік живуть. Познайомились зовсім юними – шістнадцятирічними, а через рік одружились. Поки молодий чоловік служив в армії, Надія вірно чекала його. Їхнє сімейне життя все в клопотах та турботах. Є в них до чого рук докласти та за кого піклуватися, адже народили та виховують восьмеро дітей. Щоправда, нині майже опустіла домівка Гаврилюків, бо половина їхніх пташенят вилетіла із батьківського гнізда.

Усміхнена, доброзичлива Надія Петрівна радо розповідає про своїх дітей.

– Троє старших синів живуть в Одесі. Двадцятивосьмирічний Вадим працює в дорожньо­патрульній службі. Одружений, має тримісячного сина Вадима. Колі – 26 років. Він у нас міліціонер. А Костя служить у воєнізованій частині. Йому – 22. У Вознесенську живе донька Альона, якій виповнилося 23 роки, вона заміжня, – повідала жінка.

Біля батьків залишились: вісімнадцятирічна Олеся, яка навчається в місцевому професійно­технічному аграрному училищі; п’ятнадцятирічний Богдан нині в десятому класі; третьокласниця восьмирічна Анна і п’ятирічний дитсадківець Станіслав. Хлопчик весь час виховувався вдома, тому неохоче пішов до дошкільного навчального закладу. Довелось вмовляти його й доводити, що перед школою він повинен набути певних знань.

Свого часу Надія Петрівна сезон пропрацювала в Савранському держлісгоспі і шістнадцять років – вахтером в гуртожитку училища. Загалом має 21 рік стажу. Не цурається вона будь­якої сільської роботи. Такої вдачі і її чоловік. Відчутно, що його плече для Надії Петрівни – надійна опора. Місце роботи Ігоря Миколайовича – товариство «Авантаж», де добре знають його добросовісність та завзятість.

Мешкає сім’я у невеликій хатині, але на побутові незручності сільська жінка не нарікає. І нічим не виказує, що їй важко, хоч, коли всі діти були вдома, щоденно треба було приготувати попоїсти десятьом. Зрештою, тут більше уваги приділяють вихованню дітей. І великого значення має дисципліна та повага. Завдяки цій батьківській науці діти в сім’ї не розбещені, працьовиті, живуть в злагоді і мирі. Вони привітні, мають багато друзів. У селищі про них ніхто поганого слова не скаже.

– Батько у нас суворий, але справедливий. До 17 років діти не ходили по дискотеках, хлопці наші, окрім Вадима, не курять. Уміють поратись по господарству. Не відмовляють нам у допомозі, – каже мати.

Ігор Миколайович до цього додає: не треба, щоб діти допускали панібратства з батьками. Він за любов до своїх чад, але не сліпу, що може призвести до вседозволеності, а за відповідальне почуття.

– Хочу подякувати директору дитячої юнацької спортивної школи «Олімп» Дмитру Прокопенку за його участь у вихованні наших дітей, – щиро висловлює вдячність мати. – Вадим, Микола і Альона ходили на тренування в секцію дзюдо. Дмитро Олексійович їх зацікавив і поставив вимоги, що на заняття в спортивну школу зараховуються ті, хто добре навчається в загальноосвітній школі, гарно поводиться і не має поганих звичок. Настільки діти прагнули на заняття дзюдо, що виконували всі статутні вимоги. І найбільшим покаранням для наших дітей було те, коли за неслухняність ми погрожували не пустити їх в ДЮСШ. Тоді вони готові були зробити все. І понині, вже дорослі, діти поважають свого наставника і вчителя Дмитра Прокопенка.

Життя сім’ї Гаврилюків не безхмарне. На жаль, більше року тому до них постукала біда, яка ще більше згуртувала родину. Альона народила хлопчика, якому одразу потрібна була медична допомога. Хворіє Арсенчик і досі, він не ходить. На лікування потрібні значні кошти, а статки у багатодітної родини невеликі. Та усі гуртом збирали, хто скільки може. Батьки взяли кредит. Таким чином малюку була зроблена необхідна операція. Нещодавно почули інформацію про те, що застосовується лікування дітей при допомозі коней. Хочуть і такий метод спробувати. В цій родині не впадають у відчай, а дуже сподіваються на одужання маленького Арсена. Дай, Боже, щоб тепло цьо­го сімейного вогнища розтопило будь­які незгоди, а молода бабуся мала тільки радість від своїх онуків.