Чи легко в Україні відкрити власний бізнес?.. Візьмемо за приклад той, який офіційно підтримується на всіх рівнях влади як перспективний і в усіх стосунках корисний для держави – так званий зелений туризм.
Федір Іванович Радов у недалекому минулому – професійний військовик. Вийшовши на пенсію, він, батько п’ятьох дітей, вирішив реалізувати свою давню мрію – стати приватним підприємцем і зайнятися зеленим туризмом.
Відпочатку Ф. Радов вирішив принципово: нікому не платити хабарів! Наповнювати кишені чиновників колишній військовик вважає нераціональною витратою коштів. Радов переконаний: гроші, що так тяжко заробляються, потрібні, аби вкладати їх у розвиток бізнесу. Одне слово, підприємець поставив перед собою завдання відкрити свою справу чесним і законним чином. І… б’ється над цим завданням уже чотири роки!
Федір Іванович із родиною живе в Одесі, і, отже, має всі можливості «бігати по інстанціях». Його окриляє мрія полишити мегаполіс і повернутися до рідного села Владичень, що в Болградському районі. Тут живуть прекрасні люди, тут смачна національна болгарська кухня та чудові бессарабські вина, якими можна дивувати туристів. Але головна визначна місцина його малої батьківщини – найбільше в Україні прісноводне озеро Ялпуг. Саме тут, у районі села Владичень, є чи не єдиний на всьому узбережжі піщаний берег, завдяки чому можна облаштувати прекрасний і безпечний пляж. Купайся, лови на вудку рибу, розкошуй тишею й екологічно чистими продуктами.
Ф. Радов до справи підходить ґрунтовно. Він зареєстрував приватне підприємство «Перлина Бессарабії», розробив бізнесплан і навіть виграв грант на півтори тисячі євро, які були витрачені саме на проектнокошторисну документацію. Купив два занедбані будинки на березі озера. Вони коштували недорого, оскільки село Владичень належить до тих населених пунктів, які вважають депресивними – полишену будівлю тут можна придбати за кілька сотень доларів. Щоправда, разом із двома занедбаними будинками підприємцеві дістався й величезний смітник, який уже багато років «прикрашав» берег Ялпуга. Федір Іванович став боротися з неподобством, очистив від сміття значну частину берега й посадив тут дерева, завбачливо вишиковуючи їх у мальовничі алеї – за задумом у перспективі на березі Ялпуга має вирости гарний парк.
Федора Івановича підтримує його родина, причому – не на словах. Одна з дочок навчається в академії харчових технологій за фахом, пов’язаним із туристичним бізнесом. Відповідну освіту вже здобула й дружина підприємця. Одне слово, родина Радових у створенні невеликого туристичного комплексу вбачає перспективу на багато десятиліть. Як то кажуть, мають намір займатися розвитком зеленого туризму всерйоз і надовго. Але от проблема: попри наполегливість і докладені зусилля, з 2007 року так і не вдалося зібрати весь пакет документів, а без цього не можна розпочати будівництво готелю й усієї необхідної інфраструктури.
Заради справедливості треба відзначити, що за цей час Ф. Радов таки зумів успішно пройти всі дозвільні інстанції й одержати необхідні підписи. «Неприступним бастіоном» виявилося лише одне відомство – обласне управління екології. За словами Федора Івановича, природоохоронна служба тричі відмовляла йому.
– В одній із відмов управління екології пояснювало свою позицію дотриманням Указу Президента, згідно з яким озеро Ялпуг зарезервоване під заповідник, – розповідає Ф.І. Радов. – Проте, уважно ознайомившись зі згаданим Указом, я з’ясував, що заповідна зона передбачена в межах Ізмаїльського й Ренійського районів, а Болградський район до неї не належить…
Попри перепони, Ф. Радов не занепадає духом і, як і раніше, рішуче відкидає корупційний шлях розв’язання проблеми. Він знову та знову повторює: «Хабара не дам нікому!»
А поки підприємець змагається з вітчизняною бюрократичною машиною, інформація про майбутню базу відпочинку вийшла не тільки за межі Одеської області, але й за межі України. І хоча Федір Іванович іще нічого не побудував, у нього вже є потенційні клієнти. Час від часу йому телефонують люди з Росії, Молдови й навіть із країн Західної Європи. Усі вони запитують одне: «Коли ви відкриваєтеся? Ми хочемо приїхати…»
А тепер від окремого випадку – до загальної картини. Перед нами – аналіз бізнесклімату в Україні та інших державах світу «Doing Business2011», проведений Всесвітнім банком і Міжнародною фінансовою корпорацією: серед 183 країн ми посідаємо 145те місце. Порівняно з попереднім роком Україна опустилася на три позиції й перебуває між Сирією (144те місце) і Гамбією (146те).
