«Ми ходили в болгарії у вишиванках…»

Наприкінці вересня театральна студія Ренійської гімназії «Березіль» вирушила в дивовижну подорож – до болгарського міста Лом на фестиваль аматорських театрів, присвячений 155­річчю читалища імені видатного болгарського поета епохи відродження Кресто Пішурки. Читалище – характерний тільки для Болгарії громадський заклад, який поєднує функції бібліотеки, школи танцю, музики й іноземних мов, а також клубів за зацікавленнями. Саме в такому центрі культосвітньої діяльності й відбувся фестиваль театралів.

– Було багато перешкод на шляху, але все ж таки делегація, яку очолювали представник Ренійської райдержадміністрації Галина Соколова та наш янгол­охоронець Ніна Іванова, відвідала фестиваль, – розповідає керівниця театральной студії «Березіль» Любов Сайтарли. – Шлях був нелегким, але українська пісня, жарти учнів, дружня атмосфера погамували дискомфорт довгої дороги. І ось церемонія відкриття… Керівниця читалища пані Трайкова представляє гостей, учасників, а над нами майорить український прапор: театральна студія «Березіль» – єдиний колектив, що представляв у Болгарії Україну, і ми були дуже схвильовані. На церемонію відкриття фестивалю зібралися мешканці міста, представники влади, гості. Наша театральна студія виступила у якості гостей, так само, як творчі колективи Греції, Сербії, Іспанії, Хорватії. Почався фестиваль з виступу нашої студії, яка представила глядачам нову виставу «Країна Оріана». Ми розповіли про далекі часи України – в основу вистави покладено міфи українців, вірування, культура... І ось зала аплодує навстоячки, підходять глядачі, висловлюють захоплення грою акторів. Голова журі тисне нам руки. А головне – безліч запрошень до інших країн та на конкурси. Втомлені, але щасливі, окрилені успіхом ми повернулися додому. Попереду – наполеглива робота та безліч вражень від наступних виступів.

– Україна та Болгарія – слов’янські держави, і нас багато що поєднує, – говорить гімназистка Катерина Татарчук. – Ми відвідали в Ломі краєзнавчий музей, де багато дізналися про історію болгар. Нас щиро вітали у гімназії, на нашу честь навіть грав учнівський оркестр! Ми відвідали Плевен, де побачили чудову панораму битви за визволення Болгарії від османського ярма у 1877 році. Там ми весь час ходили у вишиванках, і на вулицях нас радо вітали мешканці Лома. Що стосується виступу у читалищі – ми ледве переводили подих, бо ніколи не виступали на такій великій сцені. Глядачі не розуміли української мови, але через нашу гру на сцені вони відчували, про що йдеться. Члени журі та глядачі підходили до нас і говорили, що ми не аматорський, а професійний театр, і це було дуже приємно. Я щиро вдячна керівниці нашого театру Любові Петрівні Сайтарли, що дала нам змогу розкрити свої здібності, таланти, побачити таку чудову країну, як Болгарія.

Не можна не відзначити, що поїздка театральної студії за кордон стала можливою завдяки фінансовій підтримці депутата Одеської обласної ради від Ренійського району Івана Миколайовича Буценка. І це – не єдиний випадок, коли депутат підставляє плече дитячим творчим колективам, за що йому – низький уклін.

Поїздка колективу «Бере­зіль» до Болгарії на великий театральний форум – лише один епізод у багаторічній творчості театральної студії при Ренійській гімназії. Усі п’єси репертуару – авторські твори Любові Петрівни Сайтарли, у яких обмірковуються теми, що хвилюють кожну дитину. Лідер та ізгой, дружба та зрада, перше кохання та підлість. Один із критиків якось обурився: «Що ви вигадуєте – звідки у школі можуть бути такі пристрасті?!.» А у школі з першого класу справді вирують емоції, і це бачить, відчуває своїм серцем педагог, намагаючись допомогти дітям дати оцінку добру та злу, відокремити зерна від полови. У постановці вчителя «лице школи» може одержати роль аутсайдера, принижуваного однолітками підлітка. А тихому скромнязі може дістатися сценічний образ неформального лідера – меткого, сміливого, відчайдуха. Після таких постановок діти інакше дивляться на світ людських взаємин. Театральна студія у гімназії – це продовження педагогіки.

Любов Петрівна Сайтарли належить до тих учителів, які не працюють – живуть у школі. Вона викладає українську мову та літературу, і настільки ввійшла в образ «щирої українки», що небагато хто згадує про її коріння. А виросла Любов Петрівна в родині бессарабських болгар – Петра та Марії Баєвих. Батьки завжди говорили й досі говорять зі своїми дітьми рідною мовою, однак зробили все, щоб вони знали російську, українську, молдавську та інші мови. Учасники студії «Березіль», безумовно, були здивовані, коли побачили, з якою легкістю їхня вчителька, викладачка української, спілкується болгарською з інтелігенцією Лома та інших міст. І це теж був урок…

Выпуск: 

Схожі статті