(З життя видатних людей)
М.М. КОЦЮБИНСЬКИЙ
(1864 – 1913)
Гіркі заробітки
За старих часів більшість українських письменників жили й працювали в умовах аж ніяк не сприятливих для літературної роботи. Про це добре свідчить приклад М. Коцюбинського. Майже все життя він мусив служити по державних установах, щоб заробляти на хліб. Відомо, що до 1905 року жодний з українських письменників не одержував гонорар за свої друковані твори і тільки після 1905 року деякі журнали та видавництва почали сплачувати невеликий гонорар. Один з дослідників підрахував, що Коцюбинський за всі свої твори одержав 400 карбованців майже за двадцять років роботи.
В листах до своїх видавців він скаржився у 1908 році: «Служба ледвеледве дає шматок хліба, а література… Соромно навіть признатися представникові культурної нації… Сиджу без копійки, голий, як турецький святий».
Книжки рухаються
Коцюбинський приїхав у Львів. Володимир Гнатюк, бажаючи сказати йому щось приємне, мовить:
– А ви знаєте, Михайле Михайловичу, що останнім часом ваші книжки у нашій книгарні почали живіше рухатися.
– Ну що ж, я дуже радий, що і галицькі миші мають літературний смак.
Воли і коні
У Криворівню приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. А він з Гнатюком сидить на веранді. Адвокат висловлює своє захоплення творчістю Коцюбинського:
– А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли…».
– Я не про воли, а про коні писав.
– Не розумію. Коні ж не ревуть?..
– Ну, і що з того? Коні не винні.
Стара відьма
У Криворівні не могли не помітити, як живо Коцюбинський цікавиться побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:
– А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?
– Правда.
– Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?
– І нечисту силу.
– То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не побачите.
«Ось моя зброя»
Це було влітку 1910 року. Рідні чекали з хвилини на хвилину приїзду Коцюбинського з Капрі, де він відпочивав у Горького. Жандармерія мала суворий наказ якнайпильніше перевіряти речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізці. На підступне запитання: «А зброя у вас є?» – Михайло Михайлович відповів: «Так, є».
Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»
По довгій паузі М. Коцюбинський з сяючими очима показав на ручку, що виглядала з кишені піджака, і впевнено сказав: «Ось моя зброя…»
Підготував Віктор МАМОНТОВ,«Одеські вісті»
