Ну, і що ж то було?
Наші політики поволі осягають зміст петербурзької угоди
Попри те, що від дня знакового засідання голів урядів країнчленів СНД сплив майже місяць, на печерських пагорбах не вщухають запеклі суперечки з приводу підписаного нашим Прем’єрміністром досить відповідального документа.
Сам Микола Азаров висловив сподівання, що угода про створення Зони вільної торгівлі в межах СНД набуде чинності вже з січня наступного року.
Депутати ж, які не входять до парламентської більшості, чи не кожного сесійного тижня наголошували: суть тієї угоди не відома навіть... членам Комітету ВР України з закордонних справ. Член цього поважного органу бютівець Олексій Логвиненко, зокрема, волів би дізнатись, наскільки підписані у СанктПетербурзі документи «можуть бути комплементарними з усіма угодами, які ми намагаємося підписати з Євросоюзом про Зону вільної торгівлі». Так само в Комітеті цікавляться подробицями узгоджених основних параметрів угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС. З цього приводу депутати навіть зробили запит до МЗС України.
Ексглава нашої держави Віктор Ющенко впевнено заявив, що підписанням угоди про Зону вільної торгівлі з країнами СНД Україна зачинила для себе двері до торговельного союзу з ЄС. Інші не менш авторитетні представники опозиції стверджують: поставивши власний підпис під документом (який решта «підписантів» того ж вечора визнали недосконалим), Микола Азаров рішуче повернув нашу країну до тіснішої інтеграції з Росією і країнами колишнього СРСР. А такий крок, мовляв, не може не зашкодити інтегруванню України в Європейський Союз.
11 листопада Кабінет Міністрів нарешті оприлюднив на своєму офіційному порталі текст угоди від 18 жовтня 2011 року. Як випливає зі змісту отого суперечливого «офіціозу», документ підписали Росія, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Таджикистан, Молдова і Киргизія; не підписали – Азербайджан, Туркменистан і Узбекистан. Водночас заявлено, що ці три країни планують приєднатися до нього упродовж поточного року.
Коментар експерта
ЯрославЖаліло,завідувачвідділуекономічноїтасоціальноїстратегіїНаціональногоінститутустратегічнихдосліджень:
– УтворенняМитногосоюзуякновоїекономічноїтагеополітичноїреаліїістотнопосилилоневизначеністьрівнявідносинусферіторгівліміжкраїнамиСНД. Кожна з країнчленів МС змушена була б формально переглядати свої двосторонні угоди щодо торговельних відносин із партнерами.
Тому формування Зони вільної торгівлі в межах СНД забезпечило визначеність ситуації щодо організації торгівлі на теренах СНД і певною мірою забезпечило стандартизованість і уніфікованість норм і правил торгівлі на пострадянському просторі.
Враховуючи, що до цієї зони увійшла принаймні Україна як член Світової організації торгівлі, сьогодні можна говорити про посилення цивілізованості цих торговельних відносин і пристосування їх до загальних міжнародних норм і правил, які відповідають вимогам СОТ.
Варто наголосити, що для України питання невизначеності врегулювання відносин у торгівлі з країнамичленами МС розглядалося як одна з головних проблем, які необхідно було якнайшвидше розв’язувати.
Висувалася пропозиція про формування відносин між Україною та МС як єдиної структури. Але загалом утворення Зони вільної торгівлі на теренах СНД на тривалий період часу розглядалося Україною як один із потужних пріоритетів у цьому географічному напрямку.
Відтак, із формуванням Зони вільної торгівлі з країнами СНД можна говорити про зняття проблеми побудови відносин з країнамичленами МС. Ми знайшли альтернативний шлях до того, аби врегулювати ці відносини, не набуваючи при цьому членства в Митному союзі. На невідповідності цього кроку неодноразово наголошували експерти і навіть особи, котрі перебувають на найвищих державних посадах.
Слід так само зважати й на те, що з укладенням угоди про Зону вільної торгівлі в межах СНД Україною також було завершено переговорний процес щодо формування Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Не думаю, що є слушною думка деяких експертів, які стверджують, буцімто дві позиції є альтернативними. Угоди СОТ передбачають можливість участі членів СОТ одразу в кількох подібних інтеграційних об’єднаннях, які функціонують у межах угод про вільну торгівлю. Звичайно, в угодах СОТ наголошується, що відносини між цими країнами перебувають в межах загальних норм і правил, передбачених СОТ.
Цей крок має розглядатися як досить позитивний, оскільки ми говоримо про необхідність і можливість одночасного використання потенціалу торгівлі у західному і східному напрямках.
У тому разі, якби Україна набула членства тільки в одній Зоні вільної торгівлі, це однозначно призвело б до того, що український ринок був би об’єктом експансії готових товарів з країнпартнерів за Зоною.
В даному разі можна розглядати членство в двох зонах вільної торгівлі як додаткову перевагу, що підвищує інвестиційну привабливість української економіки, яка може бути об’єктом інвестування капіталів країнпартнерів за Зоною вільної торгівлі з метою можливості освоєння ринків, які належать до країнчленів паралельної зони.
Звичайно, це лише потенціал, який мусить бути відповідно опрацьований і реалізований. Але це можна розглядати як певний компенсатор тих імовірних негативів, які будуть виникати внаслідок скасування обмежень щодо торгівлі України з країнамипартнерами.
Варто було б наголосити на тому, що врегулювання торгівлі на пострадянському просторі може не лише підвищити стабільність перспектив наявних торговельних відносин, але й сприяти розвиткові нових сфер співпраці завдяки спрощенню умов і залученню зовнішньоторговельних відносин країн СНД з країнами ЄС, де є компанії (зокрема підприємства або асоціації підприємств малого і середнього бізнесу), які досі не могли брати участь. Тобто можна говорити про сприяння диверсифікації зовнішньої торгівлі України.
Водночас необхідно усвідомлювати зростання рівня конкурентних ризиків, які будуть пов’язані із спрощенням доступу на український ринок товарів зовнішнього виробництва.
Тому, одночасно з можливостями, маємо усвідомлювати необхідність ефективного проведення політики забезпечення зростання конкурентоспроможності української економіки.
Олег БАЗАК, м. Київ
Безперечний компроміс
Вміння досягати компромісу свідчить про зрілість політичної системи. Хоча Верховна Рада неодноразово та обґрунтовано зазнавала критики за імітацію демократичного процесу, 17 листопада парламентарі практично вчинили подвиг, ухваливши виборний закон, який відповідає демократичним нормам.
Показовий факт: нові правила проведення виборів підтримали 366 народних депутатів, які представляють як опозиційні фракції, так і парламентську більшість. Причому у фракціях БЮТ«Батьківщина» та «НУ – НС» проголосували понад половина від спискового складу – 62 «серцевики» та 36 «помаранчевих». Результати голосування дозволили відомому політологові Володимиру Фесенку заявити про сенсаційну ухвалу, винесену завдяки масштабному компромісу. Представник Президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко запевнив, що Глава держави не буде зволікати із підписанням виборного закону.
Справді, два тижні тому, після створення спеціальної депутатської комісії, якій було доручено виробити прийнятний для всіх сил варіант виборного закону, звучало чимало скептичних оцінок. Більше того, буквально до останнього моменту залишалися суперечності, які існували між представниками більшості та опозиції. Бютівський віцеспікер Микола Томенко перед днем голосування стверджував, що закон «Про вибори народних депутатів» ухвалений не буде.
Новий виборний закон передбачає проведення виборів до Верховної Ради за змішаним законом. Восени наступного року 225 парламентарів будуть обрані за партійними списками, а 225 – за одномандатними округами. Повернення до мажоритарної складової дозволить повернути виборцям їхніх депутатів, які будуть не лише брати участь у законотворчій діяльності, але й зможуть сприяти розв’язанню повсякденних проблем своїх виборців. Вже неодноразово відзначалося, що проведення виборної кампанії винятково за партійними списками істотно вплинуло на якість українського політикуму. Цікаво відзначити, що збереглася можливість обиратися за списками і за одномандатним округом, однак не виключено, що цю норму буде скасовано у процесі редагування виборного закону.
Відзначимо, можливо, ключову новацію – відсутність у виборчих бюлетенях графи «проти всіх». Це має сприяти усвідомленому вибору українських виборців, яким треба буде через рік обирати між представниками десятків політичних сил. Заразом відзначимо, що бюлетені будуть надійно захищені від підробки, а виборна документація буде зберігатися протягом п'яти років. Не зайвим буде відзначити і підвищення прохідного бар'єру до 5%, завдяки чому дрібним партіям доведеться шукати можливості для консолідації з іншими політичними силами, шукати точки дотику для формування єдиної ідеологічної платформи. Крім того, виборний закон не передбачає участі у виборному процесі партійних блоків, які скомпрометували себе за останні роки всерйоз та надовго. Не зайвим буде нагадати, що при ухваленні виборного закону було враховано багато побажань Венеційської комісії, що відзначили і представники Європейського парламенту, які схвалили нові правила проведення виборів.
Не варто дивуватися, що ухвалення нового виборного закону стало Рубіконом для опозиційних сил. Ті з них, що представлені у Верховній Раді («Фронт змін» та «Батьківщина»), сурмлять про власну перемогу, адже їм вдалося одержати для себе певні преференції. Лідер «УДАРу» Віталій Кличко не приховує свого обурення, однак на нього потенційні соратники за опозиційним табором уваги не звертають – їм своя сорочка виявилася ближчою до тіла. Але забезпечення демократичного розвитку країни шляхом ухвалення виборного закону, адекватного вимогам часу, безумовно, варте того, щоб наступити на мозолі деяким скоростиглим опозиціонерам.
Микола КОСТРОВ,журналіст
