Бути сімейній медицині чи не бути? Сьогодні вже так питання не стоїть. Звичайно, бути, каже виконувач обов’язків головного лікаря центральної районної лікарні Микола Антонович Поліщук.

Сімейних лікарів в Україні почали готувати на початку нового століття. Але ні матеріальної, ні законодавчої бази й досі не створено. І хоча вже дещо відчувається державна підтримка, все ж коштів на розвиток медичної галузі у бюджеті передбачається недостатньо. Проте Одещина сподівається на позитивні зміни у зв’язку з проголошенням Року охорони здоров’я в області. Зокрема, у межах комплексної програми облради «Здоров’я Одещини» на розвиток медицини району передбачено понад 1 мільйон гривень в обласному бюджеті. А в районному – 1850 тисяч гривень.

У Кодимському районі сьогодні функціонує п’ять амбулаторій сімейної медицини у селах Загнітків, Будеї, Баштанків, Шершенці, смт Слобідка. Лікарі цих медичних закладів пройшли шестимісячні курси сімейної практики. Та чи вистачить цього, якщо ті ж фахівці вторинної медицини навчалися не один рік, щоб надати кваліфіковану допомогу при різних захворюваннях?

– Сімейний лікар – це той, що пройшов спеціалізацію, або отримав диплом лікаря загальної практики – сімейної медицини. Він має ширші знання, ніж терапевт, знає як обстежити хворого, як лікувати різні захворювання, – висловлює свою точку зору Микола Поліщук. – Ми ще не зовсім готові до запровадження сімейної медицини. По­перше, не вистачає фахівців, по­друге, не враховано соціальний чинник. Це, насамперед, стан доріг, забезпеченість житлом лікарів (адже вони мають жити якнайближче до своїх пацієнтів), рівень зарплати, технічна оснащеність та багато інших складових.

Сама ідея запровадження сімейної медицини, на думку медиків, має багато переваг. Проте швидких змін не слід очі­кувати. Бо здоров’я раптово не покращиться, та й смертність не скоротиться. Світова практика засвідчує, що ці показники можна буде порівнювати тільки через років п’ять. Але вже найближчим часом має знизитись показник госпіталізації, викликів швидкої допомоги, звертань до спеціалістів.

Щодо поширення сімейної медицини, то фахівці стверджують, що цей процес незворотний і впроваджується саме заради збереження здоров’я людини і все тієї ж економії бюджетних коштів.

Лікар­кардіолог райлікарні Тамара Георгіївна Остапок не піддає сумніву доцільність проекту. На її думку, вирішити питання якісного ефективного впровадження цієї інституції за короткий термін неможливо. Цей процес вимагає часу. І мешканцям тих сіл, де запрацювали амбулаторії, і самим лікарям потрібно усвідомлювати, що це лише перші кроки на шляху розвитку сімейної медицини. А тому доведеться долати чимало проблем. Звичайно, не вистачає фахівців. Адже сімейний лікар має вести людину від її народження, отже, має опанувати і спеціалізацію педіатра, а разом з тим вміти поставити діагноз, визначити наскільки хворий потребує огляду лікаря вузької спеціалізації. Потрібна також міцна соціально­економічна база. З іншого боку, втілення сімейної медицини у життя має призвести до раціональнішого використання бюджетних коштів і медичних ресурсів.

Сьогодні у районі триває реформування закладів охорони здоров’я первинної ланки на засадах сімейної медицини. Тут розраховують, що активізація впровадження сімейної медицини в діяльність закладів охорони здоров’я поліпшить доступність та якість медичної допомоги, особливо у сільській місцевості. Для цьо­го потрібно тільки надійне підґрунтя. Це означає, що держава повинна забезпечити безперервність медичної опіки. Тобто надання лікувально­діагностичної допомоги пацієнту у будь­який час, забезпечення нагляду за пацієнтами, які виписались із стаціонарів для продовження лікування вдома, надання невідкладної медичної допомоги тяжкохворим. Всім цим вимогам відповідає концепція надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини, яка для будь­якого пацієнта та членів його сім’ї є фізично доступною, безперервною та невідкладною. Про це свідчить досвід цивілізованих країн світу. А ми готові до цього?