Найгарячішою точкою на політичній карті світу в останні дні є Сирія. Протестні виступи, які почалися майже рік тому, практично не припиняються і досягли загрозливих для існуючого режиму масштабів. Опозиція в Сирії представлена різними політичними організаціями – лібералами, комуністами, націоналістами, ісламістами, між якими зберігаються певні ідеологічні розбіжності, що не дозволяє їм достатньою мірою координувати свої дії. Загальною вимогою опозиції є безумовна відставка президента Башара Асада. У боротьбі з непримиренною опозицією сирійська влада обрала тактику поступок, з одночасним застосуванням силових заходів.
Дестабілізація політичної ситуації в країні викликана низкою хронічних соціальних проблем: порівняно низькі стандарти життя переважної частини сирійського населення (13% сирійців живе на 1 дол. в день, а 30% – менш ніж на 2 дол. в день); високий рівень безробіття (близько 8% у 2010 р.); наявність на території Сирії значної кількості біженців – іракських (більше 1 млн) і палестинських (до 500 тис.), на утримання яких сирійський уряд витрачає до 1,6 млрд дол. щорічно.
Історично склалося, що впродовж останніх 50 років на основні керівні посади в країні призначалися виключно представники нечисленної мусульманської конфесії – алавіти, до якої належить і сам президент Б. Асад. Серед мусульман Сирії алавіти складають лише 12 % в порівнянні з 74 % сунітів. Зрозуміло, що така ситуація викликає невдоволення деякої частини сунітського населення Сирії.
Останніми роками в країні проводилися реформи у сфері економіки, системи соціального захисту, освіти і охорони здоров’я, державного управління, розвитку громадянського суспільства. Вживалися заходи щодо боротьби з корупцією, піднімалися зарплати і підвищувалися пенсії. Проте ці реформи були реалізовані лише частково.
У квітні 2011 року в Сирії було скасовано надзвичайний стан, що діяв з 1963 року, проте роль силових структур і численних спецслужб практично не зменшилася. 26 лютого в Сирії відбувся референдум щодо нової конституції, за яку проголосували 89,4% виборців (близько 7,49 млн громадян). Явка на референдумі склала 57,4% (близько 8,38 млн громадян). У новій сирійській конституції закріплено принцип багатопартійності, скасована монополія правлячої Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ). Час перебування однієї особи на президентському посту обмежений двома семирічними термінами. Наступні парламентські вибори відбудуться в Сирії через 90 днів після референдуму. Якщо Росія і Китай вітали його результати, то країни Заходу і керівництво ООН не визнають їх легітимними.
Сирія – остання арабська країна, офіційною ідеологією якої був арабський соціалізм, до недавнього часу втілюваний правлячою ПАСВ. Ця партія проповідує ідеї панарабізму (об’єднання 20 арабських країн в єдину державу). Як і колись в СРСР, сирійська економіка є плановою. Сьогодні в Сирії виконується 11й п’ятирічний план (20112015 рр.). Багато експертів порівнюють нинішній сирійський режим з радянським часів Л. Брежнєва. У 2000 році Башар Асад (45 років) успадкував цей режим від свого батька Хафеза Асада, який правив Сирією упродовж 30 років і був одним із найвірніших і найпослідовніших друзів Радянського Союзу та Росії. І сьогодні Сирія є найдружнішою стосовно Росії арабською країною.
За сприяння СРСР у Сирії було побудовано близько 100 промислових об’єктів. У 2008 році товарообіг між Росією і Сирією склав майже 2 млрд дол. Загальні постачання радянських і російських озброєнь за останні 50 років перевищили 26 млрд дол. В 70ті роки минулого століття два сирійські порти на узбережжі Середземного моря – Латакия і Тартус – стали використовуватися як пункти матеріальнотехнічного забезпечення 5ї оперативної ескадри кораблів радянського військовоморського флоту. І сьогодні цими портами користуються кораблі російських ВМС.
Традиційно дружніми є також і відносини України з Сирією, яка до недавнього часу посідала друге місце серед країн Близького Сходу за обсягом двостороннього товарообігу з нами (1,171 млрд дол. у 2008 р.). Для Сирії Україна є найбільшим експортером серед країн Центральної та Східної Європи. Візит президента Л. Кучми до Сирії у квітні 2002 р. дав потужний імпульс розвитку взаємовідносин між двома країнами. Досить успішним був також візит Башара Асада до України на початку грудня 2010 року.
Після Другої світової війни Сирія кілька разів воювала з Ізраїлем. У черговій арабськоізраїльській «шестиденній» війні 1967 року Ізраїль окупував сирійські Голанські висоти (1150 кв. км), які досі утримує під своїм контролем. Упродовж десятиліть Дамаск надавав підтримку різним палестинським організаціям і ліванській партії «Хизболла» в їхній боротьбі проти Ізраїлю.
Найбільше роздратування США та Ізраїлю викликає багаторічна співпраця Дамаска з Тегераном і постачання сирійському режиму російських озброєнь і бойової техніки. У 2003 р. президент Сирії Башар Асад різко засудив окупацію Іраку військами коаліції західних держав на чолі зі США. У відповідь США звинуватили Дамаск у сприянні проникненню арабських терористів на територію Іраку для боротьби з військами коаліції. Неодноразово Сирія піддавалася американським економічним санкціям. Тому недивно, що США, Ізраїль та їхні європейські союзники вирішили використати загострення внутрішньополітичної ситуації в Сирії з метою усунення непокірного Башара Асада. Але про це ми розповімо в наступній публікації.
