Віхи минувшини

- У 1843 році Захар’ївка (колишня назва Фрунзівки) стала волосним центром Тираспольського повіту Херсонської губернії.

- У 1920 році у Павлівці відкрито початкову школу, а через рік – професійно­технічну.

- На початку ХХ століття виникли перші приватні підприємства – паровий млин, каменярня та цегельно­черепичний завод.

- 7 листопада 1927 року За­хар’ївку перейменовано на Фрун­зівку, на честь видатного радянського полководця і М.В. Фрунзе, батько якого народився і жив тут тривалий час.

- У 1928 році створено три товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), які об’єднали понад 100 дворів. А протягом 1929­1930 років утворилося 8 колгоспів.

- У вересні 1930 року почала виходити газета «За суцільну колективізацію».

- У 1936 році встановлено пам’ятник М.В. Фрунзе.

- До початку війни у Фрунзівці було збудовано електростанцію, райпромкомбінат, хлібозавод.

- 3 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися у Фрунзівку. Її визволили частини Червоної Армії 4 квітня 1944 року.

- У 60­х роках у Фрунзівці споруджено маслозавод, здано в експлуатацію 8 комунальних житлових будинків на 60 квартир, проведено водопровід, проведено два парки.

- 1965 році створено історико­краєзнавчий музей.

- 1970 року став до ладу консервний завод.

Сьогодення: координати перетворень

- Збудовано нову школу у Павлівці на 192 місця.

- 1 вересня минулого року район отримав два шкільні автобуси.

- Газифіковано село Мар’янівка, на черзі – село Загір’я, де роботи з подачі «блакитного вогника» на завершальному етапі.

- В усіх школах (крім трьох) облаштовано внутрішні туалети.

- У Ленінському НВК проведено капі­тальний ремонт котельні із встановленням нових котлів.

- Здано в експлуатацію реконструйоване приміщення хірургічного відділення Фрунзівської центральної районної лікарні.

- Побудовано новий водогін по вулиці Фрунзе у райцентрі. Вода з’явиться у домівках людей найближчим часом.

- Збудовано та введено в експлуатацію нове, сучасне приміщення районного центру зайнятості.

- Вивезено склад отрутохімікатів, що багато років знаходився поблизу селища Затишшя.

- З 2010 року у Фрунзівці споруджується новий храм.

І полинуть над селищем дзвони!

Фрунзівський район вже неможливо уявити без діяльності депутата Одеської обласної ради Олександра Семеновича Пресмана. Як каже він сам, наша земля його зростила як справжнього обранця народу, сприяла усвідомленню своєї ролі у житті. Те, що наш депутат є глибоко віруючою людиною, стало визначальним у його рішенні допомогти громаді районного центру в будівництві нового храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Першим взявся за цю справу один з колишніх голів райдержадміністрації Ігор Іванович Стебловський. За час його роботи та з допомогою прихожан будівельникам вдалося встановити фундаментні блоки. Потім, в один з перших своїх візитів до району Олександр Пресман, як кандидат в депутати обласної ради, пообіцяв людям, що за декілька років спорудження храму у Фрунзівці буде завершено. Вже восени 2010 року Високопреосвященнійший Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел здійснив чин освячення закладного каменю. А рівно через рік на головному куполі золотим відблиском засяяв хрест.

Кожна поїздка Олександра Пресмана до району починається з відвідування будівництва храму та спілкування з місцевим настоятелем Іоанном (Гуменяком). Роботи на об’єкті не припиняються ні на мить. Завдяки відчутній фінансовій допомозі депутата і його друзів, за добровільні спонсорські внески сільгоспвиробників району, керівників установ, підприємств та організацій, простих громадян та місцевих прихожан просування будівництва помітне мало не щодня. Майже завершено процес покриття п’ятьох куполів, проводяться внутрішні роботи. А урочисте відкриття нового храму планується вже цієї осені. Дай Боже!

Керує понад тридцять років

Ім’я Віктора Олексійовича Приходченка відоме не лише в районі, а й далеко за його межами. Понад тридцять років він керує сільськогосподарським товариством «Авангард» і завжди був та залишається на передовій, є прикладом для своїх колег.

Трудову діяльність Віктор Олексійович розпочав у 1965 році з посади інструктора райкому комсомолу. Згодом працював другим секретарем. У той час він зарекомендував себе здібним фахівцем. Це не пройшло повз увагу районного керівництва, яке й запропонувало В. Приходченку обійняти посаду заступника директора райпобуткомбінату, а потім – і очолити підприємство.

Напруженій роботі в «Аван­гарді» передували діяльність у пар­тійній організації колгоспу ім. 50­річчя Жовтня, яку Віктор Олек­сійович очолював п’ять ро­ків, та на посаді голови колгоспу «Дружба». І всюди про Віктора Приходченка залишалася лише добра згадка. Справедливий, але людяний, завжди знаходив спільну мову з підлеглими. А завидна працездатність, вміння бачити і вирішувати проблеми господарства, бути вимогливим перш за все до себе дало можливість керівнику «Авангарду» вивести господарство в число найкращих колективів району.

Вісім скликань поспіль Віктора Олексійовича обирали депутатом районної ради. Вникаючи в суть питань та порушуючи наявні проблеми не лише сільського господарства, а й життєдіяльності району, депутат став незмінним помічником і порадником для керівників району. До його думки прислухаються, втілюють у життя рекомендації, бо знають – Приходченко дійсно вболіває за свою малу батьківщину і зробив для її розвитку немало добрих справ.

Живе у селищі Герой

У мальовничому селищі Затишшя живе Герой Соціалістичної Праці Іван Іванович Лисов. У його 88 років чоловікові цікаво все, що відбувається в районі. Він щиро радіє тим позитивним змінам, про які розповідають йому рідні люди, друзі та знайомі.

Та й Івану Івановичу є що повідати своїм гостям.

Пройшов Велику Вітчизняну війну, нагороджений медаллю «За відвагу», має дві медалі «За бойові заслуги» та інші відзнаки. Як і багато людей того покоління, ветеран брав участь у відновленні народного господарства. Все своє трудове життя пропрацював на землі. Спочатку був бригадиром польової бригади у колгоспі «Димитрове» у його рідному селі Гедеримовому. Згодом, після реорганізації та укрупнення господарств – бригадиром комплексної бригади колгоспу «Правда». І завжди сповна віддавав свою любов землі, за що вона щедро віддячувала йому врожаями.

Бувальці знають, яким рівнем хліборобської майстерності треба володіти, щоб виконувати бодай половину існуючих на той час агрономічних прийомів. Іван Іванович умів усе, присвячуючи роботі по двадцять годин на добу. Про відпочинок і слухати не хотів. Понад усе цінував мир на землі, хліб на столі та дорогих серцю людей.

Стійкість характеру і наполегливість у роботі завжди допомагали Івану Лисову в досягненні трудових висот. Найціннішими нагородами за це є орден Леніна і Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, якими чоловік нагороджений у 1970 році за високі досягнення у соціалістичному змаганні на вирощуванні сільськогосподарських культур.

Останні роки Івана Івановича підводить здоров’я. Що вдієш – вік бере своє. Та односельці не забувають свого Героя, він відчуває щоденне піклування своїх дітей та онуків. А це для старенького найголовніше!

Серед найкращих вчителів України

Коли переступаєш поріг клас­ної кімнати вчителя зарубіжної літератури Перехрестівського навчально­виховного комплексу Олени Миколаївни Трибой, бачиш, що чільне місце тут відведене невеличкій сцені.

У межах навчальної програми через театральні постановки Олена Миколаївна приділяє особливу увагу розвиткові мовної культури учнів, умінню триматися на публіці, глибше пізнавати ту епоху, в якій жили і творили всесвітньо відомі письменники і поети. Організувавши шкільний театр під назвою «Зорепад», спочатку ставили легкі і жваві комедії, згодом перейшли на більш серйозні за глибиною почуттів драми. Сьогодні виступи перехрестівських учнів стали популярними не лише на шкільних заходах, а й на сцені районного Будинку культури. У цій роботі вчительці дуже допомагають професійна актриса Зінаїда Бошняга, подружжя Юрія та Валентини Стрельбицьких.

Олена Миколаївна Трибой на Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» увійшла до числа найкращих учителів України зі світової літератури.

Ровесниця області

Щоб молодь брала з нас приклад

Зінаїда Григорівна Дудар відзначатиме свій 80­річний ювілей 27 травня. Жінка дуже пишається тим, що вона ровесниця області, адже свого часу доклала немало своїх сил для розвитку рідного краю. Майже все своє трудове життя присвятила роботі зоотехнії – працювала головним зоотехніком у колгоспі ім. Шевченка. У селі Василівка, де базувався колгосп, вирощувалися тисячі голів великої рогатої худоби, овець, свиней, птиці. Тож скрізь потрібні були руки ветеринара.

– Хоч дуже важко працювали на фермах, та добрі тоді були часи, – згадує Зінаїда Григорівна. – Як зараз чую: йдуть доярки і такі пісні спі­вають, аж душу проймає…

Героїня моєї розповіді родом з Миколаївського району. Зростаючи в багатодітній родині, у два рочки залишилася круглою сиротою. Батько загинув, мати померла. Виховувала Зінаїду старша сестричка. По закінченні Ісаївського технікуму спочатку працювала у районному сільгоспвідділі, а коли його розформували отримала комсомольську путівку до Василівки. Майже 25 років роботи на фермі пролетіли, немов одна мить. Вона досягала у роботі високих результатів. Зінаїду Григорівну впізнавали не лише за розкішною косою, знали її як одного з провідних фахівців тваринництва, добру, чуйну, товариську людину. Жінка два скликання була депутатом Одеської обласної ради. А в 1977 році односельці обрали її сільським головою. На цій неспокійній посаді вона трудилася 12 літ. Ветеран праці, має 42 роки стажу, і тепер, з висоти свого поважного віку, вона бажає молоді, щоб у нашому благодатному краї народжувалося здорове, працелюбне й самовіддане покоління.

– Ми свого часу не шко­дували своїх сил для відновлення народного господарства, з честю бралися за виконання п’ятирічок, – сказала на прощання Зінаїда Григорівна. – Тож я дуже хочу, щоб молодь брала приклад з нас, щоб завдяки їхній праці розквітав наш рідний край!

В душі вона – художник

Мені пощастило познайомитися з однією із най­ша­нованіших коро­вайниць району – Та­марою Дмитрівною Фа­щевською. За вмін­ня пекти і прикра­шати цей диво­хліб жінку знають не лише у рідному селі Мар’янівці, а й далеко за його межами.

Мабуть, сьогодні важко злічити, скільки короваїв Тамари Дмитрівни здивували весільних гостей своєю пишністю, красою і незвичайністю. Добрі руки майстрині перемісили тонни тіста, причому не лише для випікання красенів­хлібів, а й для інших святкових страв, бо жінку часто запрошують на різноманітні родинні урочистості за куховарку.

Але коровайництво – її особлива гордість! Тут господиня не стримує своєї фантазії. Тим паче, що кожен завиток в оздобленні короваю, кожна рисочка, квітка і стеблинка мають глибоке символічне значення. Відчувається, що Тамара Фащевська в душі – художник, бо вміє так прикрасити обрядовий хліб, що очей не відведеш від нього. І милуються, і смакують люди її короваями з року в рік, від весілля до весілля. Тож нехай диво­хліб завжди вдається майстрині смачним і красивим – на радість землякам, на щастя і славну долю молодятам!