10 квітня 2012 року в «ОВ» була надрукована стаття Владислава Кітіка «Носить дитя під серцем попри все». Нагадаємо, у ній йшлося про злигодні бездомної ВІЛінфікованої молодої жінки, яка чекає на дитину.
Публікуємо кілька відгуків на порушені автором проблеми. На прохання респондентів прізвища трохи змінені. Запрошуємо читачів до дискусії щодо цієї теми.
У цій делікатній ситуації хотілося почути думку професіонала. Дати коментарі погодився лікарнарколог Сергій Горський.
– І мови бути не може про те, щоб позбавити жінку можливості народити й мати дітей. А щоб зрозуміти позицію лікаря, слід знати, насамперед, що ми зобов’язані припускати найгірший результат. Тим більше, що у випадку з Анею в наявності безліч несприятливих чинників. Подруге, дільнична цілком обґрунтовано побоюється, що якщо у немовляти почнуться ускладнення зі здоров’ям, то відповідати доведеться їй. Напевно деякі читачі обурюються, що вона рекомендувала Ані перервати вагітність. Але ж потім можуть звинуватити в непередбачливості, якщо не наполягла на вилучення плода. Результат можливих ускладнень у пацієнта, усне осудження лікаря, звільнення з роботи або кримінальна справа – залежатиме від резонансу, створеного навколо ситуації тими ж ЗМІ.
– А можливо, що немовля не віддадуть матері, одразу відправивши до дитячого будинку «Малютка»?
– Віддадуть, звісно. А ось чи варто – це вже дискусійне питання. Полюдськи, дитина, звичайно, має бути з матір’ю. Але з її проблемами з житлом і коштами, чи зможе вона хоча б у перші роки життя маляти забезпечити догляд за ним, не кажучи про те, щоб його виховати?
– І ще питання, як його прийме соціум.
– Не провина, а біда дитини в тому, що його мати ВІЛінфікована. Обиватель сприймає таких людей у багнети, а допомогу їм вважає марними витратами. Адже багато хто називає бомжів зайвими людьми й готові поставити хрест на цілому соціальному прошарку. При цьому самі не можуть навіть встановити добрі стосунки із сусідом.
– А якої Ви думки про зусилля держави, спрямовані на підвищення дітонародження?
– У нас звикли боротися: з алкоголізмом, інфекцією, наркоманією. Тепер от боремося за позитивну динаміку в демографії. Але питання підвищення дітонародження скоріше соціальнопсихологічне, ніж біологічне. Наприклад, теленовини нагнітають тривогу хроніками вбивств, ДТП, промислових катастроф, епатажними пророкуваннями кінця світу. Стрибки валютного курсу відгукуються стрибками кров’яного тиску. Підсилюється стан практично постійного стресу. Люди стають залежними. Але в них одночасно формується і підсвідоме переконання, що спокійно і благополучно жити неможливо. А у дітей немає майбутнього.
– Але ж і під час війни народжували…
– Тоді критерії добробуту були простішими. Тепер якщо квартира, то з євроремонтом і в престижному районі. Якщо візок – то німецький. Якщо виїхати з дитиною на природу, то на машині вартістю не менше 20 тисяч доларів. Якщо школа – то найдорожча. Тут не до підтримки ближнього. А благодійний фонд, що проявив турботу про Аню, на свої кошти не змінить світ. Поки що він залишається цинічним і жорстоким.
Артем АРТЕМОВИЧ, дистриб’ютор:
– Помоєму, перед нами не просто окрема трагедія, а діагноз соціальної хвороби всієї країни! Молода жінка, про яку говориться в статті, живе в занедбаній квартирі, але, що дивує, до неї приходять не члени громадських організацій (за винятком однієї), а міліціонер, і приносить повістку до суду! І цей кафкіанський абсурд триває. Співробітники міліції розцінюють її статус як ухиляння від наглядового режиму, вона платить штраф і зобов’язана пояснювати суду, чому викинута із суспільства! Разюче! І от коли вона чекає на дитину, у неї вірний наречений, який готовий утворити родину, коли, здавалося б, вони хочуть стати нормальним гніздом суспільства, дільничний лікар рекомендує позбутися дитини! І це коли ми галопом мчимо до Європи, де йде дуже сильна пропаганда проти абортів! Моторошно, я вам скажу! І неясно, що страшніше: ця трагедія чи байдужість суспільства.
Маргарита ФІРСОВА, домогосподарка:
– Дивно, на яке чудо з неба розраховує ця жінка. Вона взагалі орієнтується в нинішніх цінах? Адже спочатку на одні лише памперси потрібно буде майже 400 гривень на місяць. Приблизно стільки ж на молочні суміші, оскільки грудьми вона як ВІЛінфікована годувати не зможе. Та й на решту, якщо, не дай Боже, захворіє? Ліки теж дорогі!
Не виключаю версію, що ця жінка хоче, народивши дитину, у такий спосіб одержати від держави грошову допомогу і жити на ці гроші. Прямо скажемо, таких матусь чимало, які народжують тільки з корисливих спонукань. Один подорослішав – зачинає другого. Тому у самотніх мам, яким ледве виповнилося 30, уже по троєчетверо, навіть п’ятеро дітей і у всіх різні батьки. Зручно користуватися такою пільгою: як наробила борги – так і завагітніла. Що приховувати, – навіть багато родин живуть за рахунок таких грошових допомог.
Любов МЕЛЬНИЧУК, пенсіонерка:
– У статті порушена болюча тема для нашого суспільства. Особливо якщо врахувати, що в Одеській області тільки кожна четверта жінка дітородного віку потенційно може завагітніти.
Тому викликає, м’яко кажучи, подив позиція дільничного лікаря, «що рекомендувала» Ані завчасно позбутися майбутньої дитини. Така рекомендація, на мій погляд, суперечить не тільки медичній і загальнолюдській етиці. Але вона йде врозріз із християнською мораллю і самою природою, що створила жінку як єдине джерело продовження роду людського.
Та й хто має право позбавити жінку щастя материнства?
Щоправда, у зв’язку із проблемою, порушеною у статті, виникає друга: а чи зможе Аня, народивши дитину, дати їй, крім материнської любові, усе найнеобхідніше? Тобто виховати її, нагодувати, одягти? І чи усвідомлює вона, що з немовлям буде далі, коли воно підросте? Особливо, якщо народиться дівчинка: що на неї чекає?
Запитую себе про це не випадково. Тому що за даними голови правління Українського інституту соціальних досліджень ім. Олександра Яременка Ольги Балакірєвої, в Одеській області налічується 6 тисяч «жриць кохання». Причому, якщо вірити соціологові, кожна десята повія – неповнолітня. Тільки уявіть собі: 600 дівчатокпідлітків щодня виходять на панель!
Хіба заради цього їхні матері носили в чреві своєму, хіба заради цього вони прийшли у цей світ?!
