Земля звитяги і труда: котовський район

Віхи минувшини

- ХVІІІ століття – з’явилося поселення Бірзула.

- 1865 р. – станція Бірзула стала однією з перших залізничних вузлів України, яка розпочала забезпечувати рух та ремонт локомотивів на Південно­Західній (Одесько­Київській) залізниці.

- 1918 р. – створення першої сільської бібліотеки району у селі Бочманівці.

- 1922 р. – організована перша артіль землеробів.

- 1923 р. – створено самодіяльний театр.

- 1923 р. – Бірзула стає районним центром Балтского округу.

- 1924 р. – Бірзула віднесена до селищ міського типу.

- 1927 р. – відкрито середню школу і школу робітничої молоді.

- 1927 р. – споруджено новий корпус лікарні з хірургічним, терапевтичним і акушерсько­гінекологічним відділеннями.

- 1929 р. – розпочав діяльність робітфак.

- 1930 р. – відкрито школу підготовки кваліфікованих кадрів залізничного транспорту.

- 1932 р. – організована Бірзульська МТС.

- 1934 р. – заснована Котовська меблева фабрика.

- 1935 р. – селище та станція Бірзула перейменовані на Котовськ.

- 1938 р. – Котовськ набуває статусу міста.

- 1940 р. – Котовськ входить до складу Одеської області.

- 1944 р. – визволення району від німецько­фашистських військ.

- 1968 р. – розпочав роботу завод «Південремверстат».

- 1972 р. – споруджено нову лікарню в Новоселівці.

- 1979 р. – введені в експлуатацію 20 нових об’єктів, 6 тваринницьких комплексів, 2 механізованих зернотоки, школа зі спортзалом в селі Вишневому.

- 1985 р. – збудовано дитячий садок на 140 місць в с. Малий Фонтан.

Сьогодення: координати перетворень

- У селі Станіславці відкрито місцевий пункт пропуску через Державний кордон України.

- 11450 власників земельних часток (паїв) отримали сертифікати і уклали договори оренди з новоутвореними сільгоспформуваннями.

- Уперше в історії району надійшов природний газ у село Липецьке.

- Підвідний газопровід побудовано до села Оброчного.

- На базі 21 колективного сільгосппідприємства створено 66 агроформувань ринкового типу: СФГ – 23, приватні підприємства – 16, ТОВ – 15, СВК – 12.

- Відчинила двері нова школа у селі Стара Кульна.

- Побудовано нові електричні мережі району.

- Відділ культури та туризму розробив проект зеленого сільського туристичного маршруту Котовськ – Липецьке – Куйбишевське «Наш дім – це казка, яку треба читати серцем».

- Реконструйовано Куяльницьку школу.

- Газифіковано 17 населених пунктів, що складає 28% від іх загальної кількості.

- За 2011 рік з усіх джерел фінансування на будівництво, капітальний ремонт об’єктів району було виділено 1987,11771 тис. гривень. З обласного бюджету розвитку – 1678,2338, з районного бюджету – 308,88391 тис. гривень.

- Співфінансування обласного та районного бюджетів – 1686,41771 тис. гривень забезпечило капітальні ремонти шкіл, тепло– та водомереж, сільських котелень, опалювальних систем шкіл району.

Ровесник області

На все життя

Микола Петрович Швидкий ровесник області. Обравши свій життєвий шлях раз і на­завжди, він не зраджував йому впродовж 40 років. Починав трудову стежку з інженера Нестоїтської МТС і завершив на посаді начальника управління сільського господарства та продовольства Котовської райдержадміністрації.

Районне об’єднання «Сіль­госптехніка» посідало під його керівництвом провідні пози­ції в області. Вагомий внесок Миколи Петровича і в розвиток аграрного сектору еконо­міки району на посаді начальника управління сільського господарства.

І глибоко справедлива народна мудрість: яка праця – така й шана. За чесну і самовіддану працю М.П. Швидкий удостоєний державних нагород, серед них – ордени «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора, інших відзнак. Але найголовніша нагорода – повага людей, які поруч, визнання його високого професіоналізму і авторитету, в основі яких щира і віддана любов до справи, яку обрав на все життя.

Валентина ПРОХОДА

Залишив автограф на рейхстазі

22 червня 1941 року випускники Нестоїтської школи, серед яких був і Михайло Кіндратович Мемей, одразу ж подорослішали. На фронт пішов батько, а Михайлу, вчорашньому шко­ляреві, разом зі своїм родичем довелося вглиб країни евакуювати колгоспне майно. Йому тоді було шістнадцять.

З великими труднощами Михайлу вдалося повернутися до рідної Нестоїти. А у березні 1944­го він був призваний до діючої армії. Обпаленими дорогами війни командир взводу протитанкових гармат М. Мемей у складі 53­ї армії брав участь у визволенні Дубоссар, форсував Дністер, визволяв Кишинів, брав участь у Яссько­Кишинівській операції. А далі дороги пролягли на Захід – Румунія, Польща, Австрія. Брав участь відважний воїн у форсуванні Одера, у боях на Сандомирському плацдармі.

Михайло Кіндратович пишається тим, що дійшов до самого фашистського лігвища, а на стінах рейхстагу залишив і свій розгонистий підпис: «Мемей!» Якою довгоочікуваною і радісною була Перемога, що дісталася дорогою ціною!

Груди ветерана прикрашає безліч бойових нагород. Серед них – ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, ордена Слави другого та третього ступеня, безліч медалей. Це – його гордість.

Любов Добровольська

А у нас у селі газ

Саме так жителі села Мардарівки з недавніх пір починають розповідь про своє село. Бо 25 січня 2011 року ввійшов в історію населеного пункту як день газифікації. Цього зимового дня запалили «блакитний вогник», якого так довго чекали сільські мешканці. Мардарівка стала п’ятнадцятим газифікованим селом району.

Голова райдержадміністрації Володимир Павлович Синько, котрий з першого дня підтримував ідею гази­фікації, допомагав та вишукував кошти, у своєму вітальному слові сказав, що лише впевненість, віра, спільна наполеглива праця змусила «газове питання» зрушитись з «мертвої точки». Чотири довгих роки люди з надією чекали на цей день. І ось, незважаючи на кризові явища, газ прийшов у село.

Перший «блакитний вогник» було запалено в оселі вчителів Павла Петровича та Віри Іванівни Швеців. Щедра господиня хлібом­сіллю на вишитому рушникові зустріла гостей. День 25 січня у цій родині збігся з днем народження їхньої доньки Тетяни. Тож була ще одна причина підняти келихи за щастя та здоров’я, за спільну працю для рідного села, за його працьовитих людей.

Школа, на яку чекали півстоліття

Знаковою подією в районі, безумовно, стало відкриття нового приміщення Куяльницької загальноосвітньої школи I­II ступенів.

Школа приваблює світлими класами, свіжопофарбованими коридорами і переходами. Є тут спортивна зала, у старій школі її не було, простора бібліотека, буфетна, кімната медсестри, внутрішні вбиральні, газове опалення, проточна вода тощо. Ускрізь нові меблі.

І дорослі, і діти вдячні голові районної ради Олегу Бордюжі, який у свій час ініціював питання реконструкції Куяльницької школи.

Вчителі кажуть, що у такому комфортному приміщенні і психо­логічний мікроклімат кращий, а це безумовно підвищує рівень організації навчально­виховного процесу. А учні радіють, що мають нагоду навчатись в новій школі, за новими партами. Найбільше захоплення викликає спортивна зала, особливо у тих, хто активно займається спортом. Бо тренуватись в добре оснащеній залі – одне задоволення, кажуть вони.

Сподіваємось, що нова Куяльницька школа стане запорукою щасливого життя її колективу.

Як у себе вдома

Мешканці Котовського соціального гуртожитку почуваються як вдома. Зі своєю особливою місією – підтримкою дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування цей заклад справляється відмінно. Його координацію здійснює центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді.

З 2006 року гуртожиток надав послуги 100 особам. Чимало з них і тепер не поривають зв’язків з закладом і часто навідуються сюди, як до рідного дому. Помітно, що молоді люди почуваються тут захищено. Адже міський соціальний гуртожиток – їхня перша оселя. А його працівники замінили їм батьків і впевнено ведуть у самостійне життя. До кожного вони знаходять свій підхід. Робота закладу базується на правовому, гуманному, конфіденційному підґрунті. Втішно, що становлення особистості відбувається у атмосфері любові. Бо всіх працівників цього соціального закладу поєднує доброта і щирість, небайдужість і відданість справі.

Працює кабінет томографії

Кабінет комп’ютерної томографії, який функціонує у Котовській міській лікарні з осені минулого року, свідчить про те, що котовські медики йдуть в ногу з часом.

Довгоочікувана подія стала можливою завдяки фінан­суванню з обласного бюджету. Вартість комп’ютерного томографа склала 3,5 млн гривень. Ще, понад 300 тис. гривень було додатково виділено на облаштування кабінету.

Слід сказати, що в лікарні вже діють сучасні кабінети телемедицини та гемодіалізу з новітнім устаткуванням, що дає підстави котовчанам сподіватися на перетворення в найближчому майбутньому лікарні у сучасний госпітальний центр на півночі області.

Надання якісних медичних послуг в Котовській міській лікарні стало можливим і завдяки злиттю бюджетних коштів міста та району, передбачених на охорону здоров’я. За сім місяців послугами томографа скористалися майже 400 жителів Котовського та інших районів.

Школа, на яку чекали півстоліття

Знаковою подією в районі, безумовно, стало відкриття нового приміщення Куяльницької загальноосвітньої школи I­II ступенів.

Школа приваблює світлими класами, свіжопофарбованими коридорами і переходами. Є тут спортивна зала, у старій школі її не було, простора бібліотека, буфетна, кімната медсестри, внутрішні вбиральні, газове опалення, проточна вода тощо. Ускрізь нові меблі.

І дорослі, і діти вдячні голові районної ради Олегу Бордюжі, який у свій час ініціював питання реконструкції Куяльницької школи.

Вчителі кажуть, що у такому комфортному приміщенні і психо­логічний мікроклімат кращий, а це безумовно підвищує рівень організації навчально­виховного процесу. А учні радіють, що мають нагоду навчатись в новій школі, за новими партами. Найбільше захоплення викликає спортивна зала, особливо у тих, хто активно займається спортом. Бо тренуватись в добре оснащеній залі – одне задоволення, кажуть вони.

Сподіваємось, що нова Куяльницька школа стане запорукою щасливого життя її колективу.

Як у себе вдома

Мешканці Котовського соціального гуртожитку почуваються як вдома. Зі своєю особливою місією – підтримкою дітей­сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування цей заклад справляється відмінно. Його координацію здійснює центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді.

З 2006 року гуртожиток надав послуги 100 особам. Чимало з них і тепер не поривають зв’язків з закладом і часто навідуються сюди, як до рідного дому. Помітно, що молоді люди почуваються тут захищено. Адже міський соціальний гуртожиток – їхня перша оселя. А його працівники замінили їм батьків і впевнено ведуть у самостійне життя. До кожного вони знаходять свій підхід. Робота закладу базується на правовому, гуманному, конфіденційному підґрунті. Втішно, що становлення особистості відбувається у атмосфері любові. Бо всіх працівників цього соціального закладу поєднує доброта і щирість, небайдужість і відданість справі.

Хай день починається з «Доброго настрою»

У 2003 році колектив «Добрий настрій» отримав високе звання народного театру естради.

Квартет «Добрий настрій» (керівник Руслан Ткач) – лауреат Всеукраїнського пісенного фестивалю­конкурсу імені М. Машкіна, переможець Всеукраїнського фестивалю­конкурсу військово­патріотичної пісні «Афганістан звучить в моїй душі», учасник Міжнародного фестивалю слов’янської культури і писемності в Республіці Молдові, постійний учасник обласних фестивалів і свят. Ці молоді люди пропагують українську культуру і пісню на сценах Кишинева і Бендер.

В репертуарі театру – музика джазового напряму, аранжування українських народних та сучасних пісень, класичні твори Вівальді, Баха, Бізе. Є пісні, вивірені часом, котрі полюбляють глядачі всіх віків. Для учасників «Доброго настрою» – Руслана Ткача, Валентини Ломановської, Надії Григорщук і Олега Марченка головне – дарити глядачам свою любов, радість і добрий настрій.

Любов КУЗЬМЕНКО,власкор «Одеських вістей»

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті