Наприкінці Х століття Київська Русь постала цілісною державою. На міжнародній арені вона набувала усе більшого авторитету, хоча й сприймалася країною варварською. Панівна верхівка Русі усвідомлювала необхідність крутих змін. Князі бачили, що країна потребувала єдинобожжя.
У тогочасній Європі уже існували на рівні державних релігій християнство, іудаїзм, мусульманство. Літописи свідчать про «випробування» цих віровчень великим київським князем Володимиром Святославовичем. Та сучасні вчені доводять, що вибір диктувався не особистими уподобаннями київського князя, не його одруженням з візантійською принцесою Анною, а обумовлювався потребами тогочасного руського суспільства.
Християнство на східнослов’янських землях здавна мало своїх прихильників. Християнами були, як стверджують дослідники, київські князі Аскольд і Дір, що правили Києвом у 60х роках ІХ століття.
У Києві за часів княгині Ольги була церква святого Іллі. Ольга була християнкою. Поширена версія, що Ольга – донька заможного варяга зі Пскова. Але у ІХ столітті града Пскова не існувало. Деякі вчені звертають увагу на південь, на Балкани, до першої столиці Болгарії, міста Плиски. Серед них Павло Сохань. Думку Павла Степановича підтверджували доктори історичних наук А.К. Мартиненко та С.М. Пархомчук.
У світлі зв’язків Київської Русі та першого Болгарського царства зацікавлює повідомлення, що було надруковане в часопису «Русская старина» за 1888 рік. Церковний історик архімандрит Леонід висловлює припущення про болгарське походження київської княгині Ольги. Він цитує Владимирський літопис, де коротко переповідаються події руської історії з 862го по 1174 рік: «Игоря же жени въ Болгарах, понять за него княжну именемъ Олгу. И бысть мудра велми».
Як відомо, Болгарія стала християнською державою раніше, 865 року.
Цікавий такий факт, що вказує на кревний зв’язок Ольги з Болгарією. Під час поїздки княгині до Константинополя її супроводжував болгарський чернець Григорій, який до служби у Києві був наближеним болгарського царя Симеона. Освічений чоловік (переклав з грецької на давньослов’янську хроніки Георгія Амартола та Іоанна Малали), він добре був обізнаний з порядками у столиці Візантії. Після смерті царя Симеона Григорій перебрався на Русь і став, мабуть, головним порадником княгині Ольги не лише у питаннях християнства, але й у питаннях зовнішньополітичної внутрідержавної діяльності.
Між іншим, імператор Візантії, роблячи запис про прийом Ольги у своєму палаці, нічого не пише про її хрещення. І це закономірно, бо її похрестили ще в Болгарії.
У своїх коротких нотатках про хрещення Русі слід було б згадати про «одеський слід» княгині Ольги. Зовсім випадково я дізнався, що поселення Люстдорф у давнину називалося Ольжине. Тут, на чорноморському узбережжі, де жили тиверці, зупинялися на перепочинок лодії княгині Ольги, на шляху до Константинополя. А потім, у ХІХ столітті, сюди поселили німецьких колоністів.
У самому акті хрещення Київської Русі, у поширенні християнства брали участь болгарські проповідники. У цьому зіграли певну роль такі чинники, як спорідненість мов та наявність спільної слов’янської писемності. Як відомо, слов’янську абетку створили болгарські просвітники Кирило та Мефодій.
Однією з форм культурних взаємовпливів був переклад літератури, де викладалися основні положення християнського вчення, апокрифів, історичних хронік.
Пізніше, у ХІ столітті, на Русі був добре відомий збірник болгарського царя Симеона «Златоструй» – звід обґрунтувань влади царя.
Вихідці з Болгарії, київські та усієї Русі митрополити активно сприяли культурному спілкуванню Болгарії та Русі, зокрема розвитку писемності на Україні.
Благотворний вплив проявлявся також у сфері мистецтва, зокрема, у живопису та архітектурі. Знайомлячись з такими видатними спорудами Русі, як Софійський собор, Золоті ворота, ансамбль КиєвоПечерської лаври у Києві та Боянська церква у Софії, церква Сорока мучеників у Тирново та іншими, вчені доводили про спільність рис, зокрема, у способі змішаної кладки стін, у схожості мозаїки та фрескового живопису, іконопису та стінопису, за їх стилем та змістом. Є достовірна інформація, що, наприклад, київський князь Ярослав Мудрий залучав до будівництва храмів у Києві болгарських майстрів.
Є різні думки про запровадження християнства на нинішніх українських землях. Одні дослідники кажуть, що запопадливі ревнителі нової віри знищили стародавню руську культуру і навіть писемність. Другі заперечують.
Але ми, у нових історичних умовах, повинні зберігати усе краще, що залишили нам нащадки, зокрема й гуманістичні ідеї християнства.
