Кількість усіляких теле–візійних шоу останнім часом б’є рекорди. Людей привчили: потрапивши «в телевізор», можна одразу стати відомим і здобути з цього чимало зиску. Щоправда, це доля лише переможців. А іншим доводиться повертатися до повсякденного життя. Повіривши в казку, не всі можуть примиритися з невдачею. Депресії й навіть спроби суїциду – досить поширені проблеми періоду «постшоу». За кордоном уже давно є психологи, що спеціалізуються на подаванні допомоги в таких випадках.
З яким багажем краще йти на шоу, щоб за будь–якого фінального розкладу не втратити віру в себе та інтерес до життя?
Наш земляк, талановитий танцюрист–степіст, старанний учень і уважний педагог Олександр Останін, що своїм виступом на шоу «Танцюють усі» підірвав телеефір і здобув нев’янучу квітку любові українців, дає свої відповіді на це та на деякі інші запитання.
Почалося з того, що в десятирічному віці за компанію із другом, зовсім випадково, потрапив у школу танцю. Через два роки, на фестивалі «Степ–парад» у Москві, уже вийшов на велику сцену, де одержав визнання майстрів міжнародного класу. А коли було 13, перед ним розчинила свої двері концертна зала «Україна».
Потім – низка стомлюючих тренувань і численних конкурсів. Відкритий чемпіонат США, де він посів перше місце, інші змагання.
У режимі високої напруги фізичних та емоційних сил минуло півроку приготувань до конкурсу «Танцюють усі». Неймовірно цікаво було спробувати себе в перевтіленнях для телешоу.
– У житті я досить скромна людина. Але коли виходжу на сцену, я – інший, – говорить Останін. – Як і будь–який артист, ставлю перед собою завдання не видавати свої життєві проблеми та внутрішні конфлікти. На сцені ми повинні грати. Входити в образ, надягати маску, якщо хочете. Скромна людина глядачеві буде нецікавою… Що стосується новачків, то не всі учасники були готові до виходу на публіку. У когось світло софітів і величезна аудиторія викликали тремтіння в колінах. У інших, може, з’являлася заздрість до чужої розкутості перед залою. Але всі вчилися це приховувати. Виховання такої якості – один із щаблів становлення майбутнього артиста.
Періодично Олександр виїжджає до США, де ділиться досвідом, сам навчається в місцевих студіях і всотує те, чим можна тільки надихатися, – неповторну атмосферу батьківщини джазу й степу. Будучи ознайомлений із лос–анджелеською та нью–йоркською школами, віддає перевагу останній, вважаючи її як фундаментальнішою, так і ближчою до свого серця.
Ті, хто знає техніку виконання Олександра Останіна, відзначать легкість рухів і незабутні елементи його виступів – джазовий шпагат і місячну ходу Майкла Джексона. У рік смерті поп–короля у фіналі телешоу він включив цей елемент у свій номер як данину пам’яті артиста.
Синтезуючи джаз і сучасні ритми, Олександр зносив десятки пар туфлів–степівок, але досі дбайливо зберігає ту саму пару, яку на щастя подарував йому, дванадцятирічному хлопчикові, легенда світового степу Джеррі Еймс на фестивалі в Москві.
На запитання про те, у чому ж таємниця його успіху, Останін, не замислюючись, відповідає: особисте старання, робота викладачів і підтримка родини. Щасливе поєднання трьох пелюсток успіху зробило його одним із найкращих виконавців у світі й дало змогу втілити в життя давню мрію – відкрити свою школу танцю.
«Головне – це вогонь в очах і воля до перемоги», сказав він в одному зі своїх інтерв’ю.
– Я раджу всім, хто поки що не здобув перемогу, не сумувати, а сприйняти програш із легкістю та вдячністю, – говорить уславлений танцюрист. – Програш – це все одно виграш, бо він дуже багато чого навчає. Крок за кроком рухайтеся далі, а до поразки ставтеся як до ще однієї важливої сходинки на шляху до перемоги.
