На сайті Державної служби України з контролю над наркотиками у травні з'явився проект Національної стратегії України стосовно наркотиків (на період до 2020 року). Його активно почали обговорювати, тому що низка положень, озвучених у цьому документі, викликають не тільки запитання, але й подив.
Втім, розглянемо все за порядком. У розділі «Загальні положення» читаємо: «Тепер стало зрозуміло, що наркотики і наркозлочинність руйнують здоров'я людини, негативно впливають на соціальну сферу, загрожують безпеці громадян, створюють умови для обмеження їхніх прав на гідне життя». Чому стало зрозуміло тільки тепер?! І чиї права ущемляють наркотики – тих, хто їх вживає, чи довколишніх людей? Чітких відповідей на ці запитання запропонований проект не дає.
«Стратегічна парадигма наркополітики – необхідність всебічного переходу від карального, кримінально–правового вектора, до профілактико–лікувального як найбільш плідного у контексті подолання наркопогроз». Здавалося б, усе правильно. Але ж для реалізації такого кардинального підходу потрібні серйозні ресурси – кадрові, технічні, матеріальні. Де ж їх пропонують шукати автори проекту?
У розділі «Мета і завдання» читаємо: «Забезпечити створення необхідних умов господарської діяльності щодо обігу наркотиків та їх прекурсорів; переглянути практику ліцензування у напрямі спрощення процедур, дерегуляції дозвільної функції у сфері обігу підконтрольних речовин». А у розділі «Контроль над обігом наркотичних засобів з медичною, господарською та науковою метою» фантазія авторів іде ще далі: «Сприяти розвиткові суб'єктів господарської діяльності у виробництві конопель з низьким вмістом тетрагідроканнабінолу, або взагалі без такого». Простіше кажучи, пропонується дозволити суб'єктам підприємницької діяльності торгувати не тільки продуктами харчування, одягом, взуттям, побутовою технікою, але й наркотичними речовинами, а також вирощувати коноплі. При цьому ще потрібно буде утримувати перевіряльників, здатних визначити, з яким рівнем вмісту наркотику вирощує рослину підприємець. До чого така лібералізація призведе, розуміє, гадаю, кожен. Досить швидко сформується цілком легальний ринок вирощування та реалізації наркотиків.
В усьому світі фармакологи шукають комбінації, здатні замінити наркотичні препарати. Фармацевтичні компанії випускають популярні знеболюючі препарати без наркокомпонентів. А у нас пропонується взяти курс на пошук нових форм медичних наркотиків. Та ще й озброїти ними представників найчисленнішої лікарської спеціальності – сімейних лікарів. Порушень при відпуску наркопрепаратів сьогодні, навіть при жорсткому контролі, вистачає. Якою буде ситуація за умови переходу наркотиків у розряд звичайних ліків, гадаю, розуміють усі.
«Передбачається також роз–ширення мережі установ, які надають допомогу наркозалежним особам, і надання відповідних медичних послуг як у наркологічних установах різних форм власності, порядок створення, ліцензування та діяльності яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і у ширшій мережі загально медичних, спеціалізованих і сімейних установ за наявності у них сертифікованих фахівців, а також у пенітенціарних установах».
На жаль, лікарі–наркологи давно тривожаться з приводу того, що лікувати наркозалежних не повинні всі підряд. А сьогодні саме так і відбувається: багато громадських організацій закріплюють цей напрям роботи у своїй статутній діяльності. Там часом залучають знахарів, цілителів. Яку сертифікацію вони можуть пройти і яку якість лікування та реабілітації забезпечити?
Щодо пенітенціарних установ, то в них на забезпечення необхідних умов для утримання наркозалежних знадобляться чималі кошти. Зовсім недавно на сесії обласної ради розглядалося питання про відкриття слідчого ізолятора для хворих на туберкульоз. З цією метою довелося виділити 500 тисяч гривень. Для наркозалежних знадобиться не менше. Це дуже серйозне навантаження на місцевий бюджет, хоча, на мій погляд, це проблема не тільки регіону, а держави насамперед. І саме вона повинна віднайти основні обсяги необхідних коштів, якщо хоче «забезпечити доступність усіх видів послуг щодо лікування наркозалежності, реалізації психосоціальних та фармакологічних програм (зокрема детоксикації, замінюючої підтримуючої терапії) в установах виконання покарань».
Так, у проекті Національної стратегії передбачається «розширення державного фінансування надання реабілітаційних послуг наркозалежним». Причому ця фраза повторюється навіть двічі. Проте збільшення фінансування з боку держави лише декларується. А у розділі «Ресурсне забезпечення» читаємо чітко поставлене завдання: «Забезпечити необхідне фінансування регіональних і місцевих антинаркотичних програм за рахунок регіональних і місцевих бюджетів». Тобто все навантаження щодо реалізації нової наркополітики знову лягає на місцеві бюджети, які і так ледве упоруються з усім тягарем переданих їм проблем, особливо у соціальній сфері.
Швидше за все, проект є калькою із закордонного аналогічного документа. Подібна практика останнім часом стала у нас дуже популярною. Відбувається «нав'язування» певних підходів, які, можливо, виправдовують себе в іншій країні, але зовсім не враховують наші реалії. Тому під час обговорення проекту його часто називають проектом не боротьби, а сприяння поширенню наркотиків в Україні. Залишається тільки сподіватися, що до думки громадськості прислухаються, і проект буде цілком перероблений.
