На порядку денному стоїть питання про завершення земельної реформи в Україні. На першому її етапі рілля була розпайована між колишніми колгоспниками. Одержавши по наділу 2–3 гектари, переважна більшість сільських жителів, не маючи можливості самостійно обробляти ділянки, передала землю в оренду новоствореним підприємствам – СВК, ВАТ, ТОВ або ПП. І в принципі це правильно: для дотримання агротехнологій потрібні великі масиви землі. Останнім часом в деяких селах з'явився значний виробник – міжнародні інвестиційно–фінансові групи, агрохолдинги, концерни.

А що ж наші землевласники? Чекають, коли восени їм відсиплють 3%? Чи можуть власники де–факто розпоряджатися своєю землею? Це ще 2008 року спробували зробити в селі Залізничному Болградського району.

За словами депутата Болград–ської районної ради Воло–димира Алавацького, у 2005 – 2006 роках із 629–ти власників земельних паїв 584, тобто переважна більшість, підписали договори терміном на 5 років з ВАТ «Болградська райсільгоспхімія». Умови були чудовими: підприємство зобов'язалося видавати власникам землі 20% валового збору врожаю.

Однак яким чином пайовик довідається, скільки зібрано зерна? У договорах із цього приводу – ні слова. Почалися в Залізничному конфлікти.

– 2008 року група пайовиків ініціювала судовий процес за фактом невиконання орендарем договірних зобов'язань, вимагаючи дострокового розірвання договорів, – розповідає голова громадського об'єднання приватних землевласників «Земля і воля» Георгій Іванович Златєв (цю організацію було спеціально створено для захисту прав пайовиків).

Але як довести, що «Бол–градська райсільгоспхімія» не виконує зобов'язань?

Зауважимо, що державну ре–єстрацію договорів орендар почав провадити лише 2008 року. Звідси виникло ще одне юридичне питання: з якого часу вираховувати п'ять років договору – від дня фактичної роботи чи від дня державної реєстрації?

З багатьох причин 141 договір із власниками земельних наділів «Болградської сільгоспхімії» донині зареєструвати не вдалося. Користуючись такою обставиною, група цих пайовиків надіслала керівникові підприємства листа з повідомленням про те, що вони не мають наміру продовжувати дію договорів оренди та мають намір забрати свої наділи. Однак, як свідчить офіційний лист начальника відділення зв'язку, адресат… відмовився брати в листоноші ці листи!

За останні два роки Г.І. Златєв написав звертання до Болградської райдержадміністрації, прокурора Болградського району, до Головного управління економіки облдержадміністрації, голови обл–держадміністрації, Генерального прокурора України. У залізничанському питанні не задіяні залишилися хіба що європейські структури!

Проблема в тому, що відповідно до чинного законодавства усі земельні суперечки вирішуються винятково в судовому порядку. Про це вказують у своїх відповідях усі інстанції.

Важко уявити, що сотні жителів села, багато з яких – люди похилого віку, залишать усі свої справи і будуть їздити до райцентру на судові засідання. Чимало випадків, коли власник паю помер, а спадкоємці ще не оформили документи, адже для цього потрібно багато часу, сил та грошей. У результаті ВАТ благополучно продовжує користуватися землею «мертвих душ».

На останній сесії Болградської ра–йонної ради депутат від Залізничного В.І. Алавацький подав депутатський запит, який був надісланий на ім'я прокурора Болградського ра–йону. Цими днями прийшла відповідь, у якій, зокрема, говориться: «Перевіркою встановлено, що дійсно ВАТ «Болградська сільгоспхімія» використовує земельні наділи 112 влас–ників земельних паїв без правовстановних документів, без складання договорів оренди у передбаченому законом порядку, а саме без їхньої державної реєстрації в Держкомземі в Болградському ра–йоні. Такі дії з боку керівництва ВАТ «Болградська райсільгоспхімія» кваліфікуються як використання земельних ділянок без правовстановних документів». Прокурор констатує, що грубо порушені статті 125 та 126 Земельного Кодексу України і статті 18, 20 Закону України «Про оренду землі». Однак вердикт усе той же – звертайтеся до суду.

– Люди де–факто не можуть розпоряджатися своєю землею сьогодні, а як же будуть вирішуватися подібні питання завтра, коли можуть скасувати мораторій на продаж землі, і вона стане товаром?! – ставить собі запитання депутат Алавацький. – Яка наша мета? Ми прагнемо укласти договори з іншим орендарем на нових умовах: кожна зі сторін перераховує з доходів по 50 гривень щороку на потреби села. Ми порахували, що у такий спосіб можемо щороку концентрувати по 200 тисяч на розв’язання соціальних проблем Залізничного. Земля повинна працювати на село, на людей. Але як нам втілити в життя цей принцип, якщо люди елементарно не можуть розпоряджатися своїми земельними паями?

Те, що випадок з пайовиками Залізничного досить типовий, підтверджує той факт, що серед звертань, які надходять до органів влади від громадян, земельних скарг найбільше. Це ще раз доводить, що в земельних питаннях панує хаос. А в каламутній воді, як говорить народна мудрість, добре рибку ловити.