На Волзі кувалася Перемога
Легендарний командувач 62–ї/ 8–ї гвардійської армії двічі Герой Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу Василь Чуйков писав у своїх мемуарах: « Те, що випало в цю війну на долю наших воїнів, ніколи ще не випадало ні на чию долю». І як же важливо нам, нині живим, пам'ятати про це.
Блюзнірська справа – викреслювати з народної пам'яті події героїчної військової пори. Втішно, що в наш час, коли історія нерідко стає інструментом політичних інтриг, прості люди не зрікаються свого минулого й не гудять його. Підтвердженням цього стало й відкриття в Одеському історико–краєзнавчому музеї фотовиставки «Сталінград – битва століття», присвяченої сімдесятиріччю великої битви на Волзі.
Заступник голови Одеської облдержадміністрації Дмитро Волошенков, який узяв участь у заході, висловив надію, що подібні акції зможуть спонукати молодих людей довідатися якомога більше про своїх бабусь і дідусів – учасників Великої Вітчизняної, про свою родину, а, отже, і про себе самих.
Організатор виставки, працівник музею Василь Порфир’єв понад рік збирав архівні фотографії та кадри кінохронік. На фото – літаки, що бомбили місто, напівзруйнований будинок, червоноармієць, який, притулившись до стіни, пише листа (можливо, останнього) додому. Фотооб'єктив зафіксував полонених гітлерівських солдатів, червоний прапор, що майорить над визволеним Сталінградом, посмішки радянських людей, що пережили це криваве бойовище. Хвилюють серце фото, на яких – ті, хто вже ніколи не посміхнеться…
Всі матеріали виставки переконують: не було б Сталінграда – не було б Великої Перемоги. Взірці мужності, виявлені в цій битві, вражають уяву. За свідченнями очевидців, бої йшли такі запеклі, що тіла радянських, італійських, румунських, німецьких солдатів лежали на вулицях упереміш. І по них, як по дровах, ішли танки…
А висновок від побаченого один: хай ніколи нікому не доведеться пережити подібні страшні дні, а героїчні подвиги захисників мають жити в нашій пам'яті вічно.
Марія ШЕВЧУК
Не залишатися осторонь
Почуття світлої радості викликали повідомлення до редакції про те, як у селах, селищах і містах області відзначалося 70–річчя розгрому фашистських військ під Сталінградом. 330–тисячне угруповання гітлерівських загарбників, яким командував фельдмаршал Паулюс, потрапило у оточення і втратило боєздатність. Перемога радянських військ під Сталінградом була сприйнята з радістю в країнах антигітлерівської коаліції. Після неї настали докорінні зміни у Великій Вітчизняній війні, почалося вигнання окупантів з території Радянської країни. І кожен захід, проведений у ці дні, став даниною поваги до подвигу героїв, які вистояли й перемогли ворога у той тяжкий час.
Голова первинної ветеранської організації в селищі міського типу Таїровому Овідіопольського району Ф. Шар–дакова схвильовано розповіла про те, як у місцевому Будинку культури проходив урок мужності, на який прийшли і ветерани, і молодь. Прозвучала літературно–музична композиція «Вклонімося великим тим рокам». Вірші прочитав Б. Семенець, батько якого брав участь у Сталінградській битві. Народний ансамбль «Мрія» під акомпанемент баяніста Є. Гайдашева виконав пісні років війни. А педагог–організатор місцевої школи Л. Махно представила кінохроніку фронтових епізодів на широкоформатному екрані. У проведення зустрічі вклала душу директорка Будинку культури Л. Попова. Не залишилися осторонь і селищний голова С. Шепель, працівники селищної ради.
– Зала для глядачів була переповнена. Люди дякували організаторам незабутньої зустрічі, висловлювали слова любові учасникам Великої Вітчизняної війни, – із задоволенням сказала Ф. Шардакова, з ініціативи якої й відбувся цей захід, що сприяв єднанню громади.
На жаль, читачі повідомляли і про факти іншого роду. Не скрізь, зокрема і в Одесі, повважали за потрібне сказати теплі слова на адресу всіх учасників доленосної битви на Волзі, а їх, за даними обласної Ради ветеранів, тут живе нині 98 чоловік, і ще 19 – у районах. З болем у душі розповів фронтовик генерал–лейтенант у відставці Л. Горєлов про те, як разом з ветеранами шукав на Алеї Слави поховання тих воїнів, які боролися з фашистами, обстоюючи Сталінград. Ветерани і запрошені ними хлопці самі руками згрібали сніг з надгробних плит, щоб знайти прізвища сталінградців і покласти квіти. Невже і Алея Слави залишилася у засніжені дні поза полем зору відповідних служб?
Залишається сподіватися, що в майбутньому, під час підготовки до 70–річчя визволення Одеської області й України від фашистських загарбників і до 70–річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, зустрічі, подібні до тієї, що схвилювала й об'єднала людей різних поколінь у Таїровому, будуть провадитися повсюдно. І факти, подібні до того, про який розповів Л. Горєлов, не матимуть місця не тільки в пору знаменних дат, а й у повсякденному житті. У цьому зв'язку доречно нагадати, що усім нам, які нині живуть завдяки тим, хто у роки війни країну заслоняли собою, треба брати найбезпосереднішу участь у виконанні Указу Президента України «Про заходи щодо підготовки до 70–річчя визволення України і 70–річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні».
Віктор МАКСИМОВ
