Усе, про що говорив у своєму інтерв'ю Володимир Прокопович Тихонов, не може не зачепити за живе («А у них – фонтани у дворах!..» у номері від 24 січня 2013 р.). А скільки ще читаєш між рядків! Адже, в остаточному підсумку, йдеться про долю села. І нас вона хвилює. Сьогодні в деяких селах району відсоток порожніх будинків доходить до 50. Їдуть геть люди – молоді, здорові. Бо немає роботи. І в Арцизі не працевлаштуєшся. Раніше лише на заводі ЗБВ працювало 1200 чоловік, сьогодні – 200. Практично простоює експериментальний і цілком знищений ливарний заводи. Немає райсільгоспхімії, райпостачу, ремонтно-транспортного підприємства. Припинив свою діяльність міжколгоспдорбуд. Розпалися колись сильні, багатогалузеві господарства, у яких був працевлаштований ледве не кожен житель села. І однаково робочої сили бракувало. До нас на збирання овочів приїжджали навіть із міст. Тоді під ними було понад три тисячі гектарів площ, сьогодні – 80 гектарів. Різниця величезна! Тим часом овочівництво – та галузь, яка потребує залучення людських ресурсів. І зрошувалося теж майже 6,5 тисячі гектарів проти нинішніх ледь над тисячу. Причому основна частина площ – 730 гектарів – припадає на ВАТ «Шампань України», майже 300 га – на агрофірму «Бургуджи». Ну й 30 га – на особисті господарства. Володимир Прокопович вірно відзначив: треба розбудовувати тваринництво. Але яке? Птахоферми – це добре. Але якщо вести мову про долю села, то його врятує лише розвиток молочно-товарного виробництва, вирощування великої рогатої худоби, свиней, а не лише курей та гусей. Тобто те, що запотребує великої зайнятості, робочих рук. Сподіватися на рослинництво? Але ж не секрет, що сьогодні тисячу гектарів обробляють 15 – 18 чоловік. З упровадженням новітньої технології ціла армія механізаторів, рільників опинилася без діла, і водночас нищиться тваринництво – вирізається худоба. Вже по пальцях однієї руки можна перелічити господарства, які займаються цієї галуззю. У районі із загального числа – 7164 голів ВРХ – на сільгосппідприємства припадає 2300; корів, відповідно, – 4083 – 877. Стосується це агрофірми «Дністровська», приватного підприємства «Росія – Південь» і Фермерського господарства «Кармін». А в таких досить великих господарствах, як агрофірми «Бургуджи», «Деленське», ім. Христо Ботева, «Промінь» тваринництво на нульовій оцінці. Повністю відмовилося від поголів'я й ВАТ «Шампань України». Деякі просвітління є в галузі свинарства. З 30117 наявних голів свиней 18 тисяч утримується в сільгосппідприємствах. При цьому 14 тисяч – в агрофірмі «Дністровська». Сьогодні поголів'я свиней не має навіть таке успішне господарство, як агрофірма «Бургуджи», що обробляє понад 8 тисяч гектарів землі. Та й вівцепоголів’я переважно утримується населенням. З наявних 38,5 тисячі голів лише 2700 перебувають у двох фермерських господарствах.

Картина пригнічує. Але її можна виправити за істотної підтримки держави. Так, вона вже дотує наявність молодняку в особистих господарствах. Але обходить своєю увагою сільгосппідприємства і на цьому лише втрачає. Тим часом тваринництво, розвиток молочно-товарного виробництва дуже потребують державної підтримки. Адже подивіться, що діється на цьому ринку. Сьогодні мало того, що вкрай низькі ціни на молоко. Його ще й нікуди здати. Та й за здану продукцію розрахунки затримуються. За великим рахунком, сьогодні серйозно займаються молочно-товарним виробництвом фанати. А це, як правило, – вихованці радянських часів. Нові бізнесмени-підприємці довго чекати повернення вкладених коштів не хочуть. Їм потрібно усе й одразу, й віддають перевагу вони лише тій справі, яка не вимагає великих витрат людської праці та при якій оперативно обертається капітал. Тобто зерновиробництву. Але що виходить? Тотально порушується система сівозміни, повільно, але певно нищаться землі. Ми ріпаком уже переповнили наші площі. У цій ситуації дуже потрібна служба, яка б, нарешті, контролювала наукове використання землі.

Я не вважаю, що держава нас задавила, як говорить Володимир Прокопович, «дикою орендною платою за землю». А ви звернули увагу, на яких машинах їздить той, хто тримає тисячу гектарів землі? В усіх країнах Заходу насамперед – податок. А у нас, якщо говорити відверто, досі від нього ховаються, і так само недосконалою залишається система оподатковування. Чому б не встановити податок на землю твердий – скажімо, 500 гривень. Адже дуже важко проконтролювати, скільки на ній трудиться людей, яка в них зарплата. Тоді й служби не потрібні будуть. Поки що ж навіть за їхньої наявності багато які роботодавці зарплату видають у конвертах.

Ну, зменшать податок – за рахунок чого тоді будемо будувати розбиті дороги, коли й зараз коштів катастрофічно бракує? У нас будинки культури не опалюються. По школах лише на зарплату та енергоносії проплачено. А потрібні ж іще кошти та на їх розвиток. Та й з приводу тривідсоткової орендної плати за пай, гадаю, із цього теж трагедії не варто робити. Можливо, справедливіше було б так: господарство на початкових стадіях свого розвитку нехай залишається на 3-відсотковій планці. А якщо усталене, міцне, то й до п'яти цей відсоток підвищити. Нічого страшного. З державою треба ділитися. Знаєте, при всьому податковому пресингу в нас у районі немає жодного безгоспного, пустошнього гектара землі. Обробляється вона вся. І врожаї хлібороби збирають непогані. Так, бувають неврожайні роки, але для зони ризикованого землеробства, у якій ми й живемо, це звичайне явище. Кожні п'ять років один, два, а буває й три роки виходять неблагополучними. Просто треба бути до цього готовими. Свою точку зору викладаю не лише як чиновник. Але як чоловік, який віддав сільському господарству 33 роки, 13 з яких керував радгоспом.

Можна багато ще сказати на додаток до інтерв'ю Тихонова. Але цілком очевидно: потрібна наукова розробка програми розвитку села та сільського господарства. Щоб ішов він не однобоко, а широким спектром. І я наведу за приклад господарство, де вся його діяльність поставлена на наукову основу, – ТОВ «Агрофірма «Дністровська». Ним керує заслужений працівник сільського господарства України Іван Васильович Кістол. Тут зосереджено 15 відсотків поголів'я свиней області і основне поголів'я ВРХ району. Господарство постійно і динамічно розвивається. І дуже дисциплінований платник податків. Паралельно вирішуються багато соціальних питань. За участю агрофірми будується навіть школа. А скільки об'єктів вже побудовано! Агрофірма допомагає приватному сектору грубими та соковитими кормами. І це зараз, коли в дефіциті навіть солома. Це єдине в районі (гадаю, і не лише в нашому) господарство, де забезпечені роботою понад 400 чоловік. Чому люди й почувають себе тут упевнено.

А що гарний приклад заразливий, то, можливо, варто з'їздити до «Дністровської» досвіду піднабратися і своїм поділитися?

Михайло Влад, перший заступник голови Арцизької райдержадміністрації