Треба ж було додуматися взяти інваліда за психічним захворюванням на риболовлю. Вирішили: фізичних сил у нього багато, допоможе сітки тягти. І ось із хорошою здобиччю човен причалив до дунайського берега. Тут – рибінспекція. Усі розбіглися, а хворий залишився, не розуміючи, що діється. У чоловіка запитали ім’я та по батькові, адресу (це, втім, усе, що міг нещасний про себе сказати), занесли до протоколу і незабаром громадянина викликали до суду. На допомогу прийшла Валентина Павлівна Мажарова, голова Кілійського районного товариства Червоного Хреста. Зібрала пакет документів – і бігцем виручати інваліда.
Немає у червонохрестівців чітко зазначених посадових обов'язків – милосердя не регламентується циркулярами. Поспішають працівники районної організації на допомогу – і у вихідні, і у свята, і в будні по вечорах. До кожного, хто цього потребує. В одного почалося запаморочення – треба прибігти виміряти тиск. В іншого закінчилися пігулки, а сходити до аптеки – нікому. Не може сестра милосердя відповісти: «У мене – вихідний».
В Кілійській організації Червоного Хреста сестричок лише п'ять – Олена Папук, Світлана Малишева, Валентина Татару, Раїса Ротар та Валентина Лазова. На їхньому піклуванні 230 немічних старих, серед яких багато лежачих. Буває, на день медсестрі доводиться відвідувати до 15 чоловік. І все – пішки, у найкращому разі – на велосипеді. Щастя, якщо хтось зі знайомих підвезе.
Вони не лише виконують призначення лікарів, стежать за станом здоров'я старих. Дорогою, якщо потрібно, куплять продукти. Нікому зварити обід – не залишать немічного голодним. Холодно в домі – грубку затоплять. А ще ніколи не забудуть привітати свого підопічного із днем народження. Для кожного заздалегідь готується нехай невеличкий, але подарунок. Є така професія – милосердя проявляти. У Кілійських місцевих газетах часто публікуються листи-подяки на адресу червонохрестівців.
Але ж патронаж – це лише частина роботи. У Кілії створений та працює медико-соціальний кабінет, куди по першу допомогу може звернутися будь-хто. У просторому приміщенні розташувався так званий «банк одягу». Сюди не лише централізовано надходить «гуманітарка» – приносять речі і жителі району. Проміжними пунктами збирання одягу та взуття для незаможних громадян стали церкви. Допомагають товариству Червоного Хреста поповнювати «банк одягу» парафіяни православних храмів – Свято-Миколаївського, Покровського, Свято-Дмитрівського, старообрядницька церква. Постійно на зв'язку з Валентиною Павлівною пастирі протестантських церков району Іван Слободянюк, Клавдія Погоня, Іван Бойченко, Анатолій Бабенко, Андрій Бостан. Громади не лише постачають одяг та взуття, але й приходять червонозрестівцям на допомогу в організації місячників, акцій, тематичних заходів. Колектив Мажарової тісно співпрацює із районним товариством інвалідів на чолі з Ганною Філіною та багатьма іншими громадськими об'єднаннями району. Валентині Павлівні вдалося створити справжній актив, об'єднати для шляхетних справ людей найрізноманітніших професій. Товариству активно допомагають директор Кілійської друкарні Олена Вербич, вчитель фізкультури школи № 1 Сергій Валентир, підприємці Ігор Лиманський, Олександр Мільшин, Лариса Шпора, Олена Раду та інші. Товариство Червоного Хреста стало центром милосердя, це – одна з найактивніших громадських організацій Кілійського району, а Валентині Павлівні Мажаровій минулого року справедливо було присуджено звання «Жінка року» – вона стала першою у номінації «громадська діяльність».
План заходів – великий та різноманітний. Особлива увага – дітям із малозабезпечених сімей, маленьким інвалідам. На Різдво червонохрестівці розносять їм іграшки, перед початком навчального року – шкільні приналежності, одяг, взуття. Не хлібом єдиним: для дітей провадяться цікаві заходи – із творчими конкурсами, живим спілкуванням, приємними сюрпризами.
Багато часу приділяє колектив
В. Мажарової просвітницькій роботі: лекції, бесіди, практичні заняття (наприклад, з догляду за лежачим хворим), підготовка та поширення тематичних буклетів. Цими днями, наприклад, було підбито підсумки місячника боротьби з туберкульозом. Побувавши у тубдиспансері, червонохрестівці принесли хворим гігієнічні набори, посуд, рушники, спеціальну літературу. Бесіди, живе спілкування, слова підтримки, які завжди вміє знайти команда Мажарової, – це теж дуже важливо для тих, хто опинився в біді.
Не кожному дано вміння поділяти чуже горе, вислухати, втішити, обнадіяти, допомогти. Найбільша нагорода, говорить Валентина Павлівна, – світла посмішка людини, яка звернулася до тебе зі сльозами на очах.
