Дельта Дунаю – полуничний рай. На кожному клаптику землі, відвойованому в очерету, – грядки. Як тільки-но висохне ранкова роса і почне пекти південне сонце, і дорослі, і діти починають збирати ягоди – вологу полуницю у ящики класти не можна, вона швидко зіпсується.
Автобус по дорозі Кілія – Вилкове через село Ліски (зараз – великий полуничний шлях) пливе як корабель по хвилях: асфальт з дороги «випарувався». Клуби пилу осідають на листях лопухів. І ліворуч, і праворуч від дороги, зігнувшись у три погибелі, один за одним місцеві жителі длубаються над рядочками до сутінків, доки не нападуть полчища комашні, якої тут, у дельті – тьма-тьмуща.
Вилкове. На міському причалі – весело та діловито. Чоловік з оголеним торсом вивантажує із човна ящики зі свіжозібраною полуницею. Підходить інший човен з ягодою, на обрії – іде третій.
– По чому кіло?
– По десять гривень. Покуштуйте – солодка, духмяна!
– Так, смакота! Можна кілограм?
– Помилуй Боже, – ящик беріть.
Тут, на причалі, господині продають полуницю лише ящиками по 8-10 гривень за кілограм. У роздріб ягідку можна взяти на місцевому ринку. Але вже по 15 гривень – бізнес. Доки полуниця доїде до Одеси, стане ще дорожчою.
Біля вилківського причалу з ранку до вечора стоять вантажні мікроавтобуси. Перекупники, озброївшись тарою та вагами, приймають у місцевих жителів полуницю всю підряд, одразу розраховуючись готівкою. Фотографуватися вони відмовляються рішуче. А ось господиням соромитися нема чого: ягідка оброблена власною тяжкою працею. І сил вкладено чимало.
– Грядки ми посадили ще у серпні-вересні минулого року, – розповідає жінка, що назвалася тіткою Ганною. – Восени за полуницею потрібно пильно стежити: через день-два поливаєш, щоб на зиму гарненько вкоренилася, просапуєш, тому що бур'яни так і лізуть. Але навіть якщо полуниця добре перезимувала, навесні вона може вся вимокнути – якщо Дунай підніметься дуже високо. А ще грядки може здолати будь-яка болячка. Але цього року – усе слава Богу!
– В усіх по-різному, – долучається до розмови жінка в зеленій хустинці. – Я, наприклад, по-старому поливаю зі шланга, а багато хто у нас розкошелюються на краплинне зрошення. От вони – дуже ризикують. Раніше в нас полуниця була лише в городах, в усіх по троху, а зараз розбивають цілі поля, особливо в Лісках. Сорти в усіх різні. У мене, наприклад, лише стара Киянка, вона хоч і дрібніша, але дуже ароматна. Багато хто зараз садить голландську полуницю. Таку, наприклад, можна і до Києва довезти – товарний вигляд не втратить. А в Києві, кажуть, полуниця вже йде по 40 гривень за кілограм. Збирати ягоду – тяжка праця. Від спеки – темні кола перед очима.
– А мені краще сім раз пропотіти, – відгукується молодий рибалка Роман. – Я так цієї весни на оселедці намерзся, то мені ця фуфайка осточортіла, так бабайка (весло) обридла… Надів футболку, шорти, ляпанці – яке полегшення! Ми у Вилковому чекаємо на полуницю як на Бога – а де в нас ще можна заробити? Лише в путину на оселедці, та у травні на полуниці. Вчора пішов до крамниці, набрав харчів на олівець (у невеличких населених пунктах, де люди знають один одного, практикується видача продуктів харчування та інших товарів у кредит, якщо людина не може дотягти до зарплати або пенсії – прим. авт.). Сьогодні-завтра попрацюю в господині на полуниці – занесу до крамниці гроші. Так і живемо. А ви що думаєте, ми тут мільйони лопатами загрібаємо? Так, на хліб насущний заробляємо.
Підраховано: лише із села Ліски, яке спеціалізується на вирощуванні полуниці, за сезон вивозиться на ринки України як мінімум 300 тонн ягоди. Скільки збирають жителі Вилкового на островах у дельті Дунаю, визначити неможливо.
Ягоди цього року багато. У пік сезону, що наближається, ціни на полуницю повинні впасти. На радість покупцям. І на прикрість виробників. Тому що шлях до полуничного раю лежить через тяжку працю.
