Про наші пляжі знімають фільми, складають анекдоти й пісні. Тут призначають дружні зустрічі та просто з користю проводять час.
Пляжний сезон почався, і багато одеситів у вихідні вже ніжаться під палючим сонцем, відновлюючи запаси витраченого за зиму вітаміну D та іноді ризикуючи поринати в поки ще прохолодну воду. Білі та смагляві, супротивники та прихильники засмаги відкривають сезон суперечок про користь і шкоду перебування на відкритому сонці, а тим більше – на пляжі. Білі починають і… програють, бо попри модну донедавна голлівудську блідість шкіри, незасмаглу людину в Одесі просто не зрозуміють, але пожаліють. Мало чого в нього такий молочний, «бринзовий» вигляд... Водночас суб'єкта, рівномірно покритого шоколадом від ультрафіолетових променів, приймуть скоріше за приїжджого, що прибув до нашого славного міста з багажем оздоровчих завдань і вільного часу. Якщо розібратися, одеситові ніколи пропадати на пляжі. Курортний сезон – час активної діяльності, іменованої «… і шо, я на море завжди встигну!» Можна довго говорити про нюанси одеської засмаги, але все-таки традиційний колір шкіри городянина влітку – це засмага, іронічно називана «сірником» – засмаглі обличчя й руки. Решта поверхні тіла одесита – це відтінки білого, від сметанового до блідо-біло-сірого, – чи то кольору замороженої курки в м'ясному відділі супермаркету, чи то потертих часом мармурових сходів у будинках старого фонду. Тож у походженні моди на голлівудську блідість, як і багатьох інших віянь, напевно є частка й нашої участі.
Якщо все-таки людина, наступивши на горло власним лінощам, вийшла на смугу піску, що веде її, знесилену від спеки, до блаженства в морській воді, то там її чекають шум хвиль і вітер, що пестить теплими обіймами або підштовхує у спину прохолоддю з берега. Беззмінний супутник будь-якого пляжу, він періодично грається піском, направляючи його мініатюрними дюнами на території кафе та ресторанів. Присипаючи піском тротуарну плитку, вітер мовби стирає межу моря й суходолу. Щоранку за допомогою совків і віників людина відвойовує свою територію, але протягом дня та ночі пляж бере своє.
А ще пляж – це невгамовні дітлахи, що здіймають довкола себе хмари піщаного пилу. Діти, як вартові кордону між чотирма стихіями, з блиском в очах атакують хвилі. Одеські пляжі люблять блискучі від радості дитячі очі…
Такі вони, одеські пляжі, що магнітом ваблять до себе людину в будь-яку пору року. І попри те, що збільшуються з кожним днем претензії будівельників на прибережну зону, попри недбалість деяких неохайних відпочивальників, для справжніх одеситів пляжі залишаються пунктами порятунку від прогнозів кліматологів про глобальне потепління.
