Серед подій травня дві опинилися в центрі особливої уваги, причому друга за своїм громадським резонансом значно перевершила першу. Нагадаємо, в середині минулого місяця був зроблений важливий крок на шляху підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Європейська комісія схвалила проект рішення Ради ЄС про підписання даного документа. Щоправда, при цьому європейці вкотре нагадали, що безпосередньо підписання Угоди про асоціацію залежатиме від виконання Україною висунутих їй умов, а також поліпшення бізнес-клімату в країні.
Буквально через два тижні чергова новина підірвала інформаційний простір. 31 травня в Мінську український прем'єр Микола Азаров і голова Колегії Євразійської економічної комісії Микола Христенко підписали Меморандум про поглиблення взаємодії між Євразійською економічною комісією та Україною. Цьому передувала особиста зустріч президентів України та Росії і саміт глав країн – учасниць Митного союзу в Астані, у якому також взяв участь Президент України Віктор Янукович.
Уже невдовзі після підписання Меморандуму з'явилися перші коментарі, причому спочатку з боку Москви. Далі всіх пішов радник російського президента Сергій Глазьєв, який заявив, що оскільки дано згоду надати Україні статус спостерігача в Євразійському економічному союзі, то це означає намір України ввійти до нього. «Бо статус спостерігача надається тільки тим державам, які хочуть увійти в наше інтеграційне об'єднання», – зазначив він, підкресливши, що для української громадської думки важливо розуміти: неможливо одночасно підписувати угоду про асоціацію з Європейським Союзом і брати участь у Митному союзі.
Разом з тим аналіз Меморандуму свідчить, що російські коментатори видають бажане за дійсне. Україна навіть не стала «спостерігачем у Митному союзі», як про це повідомили деякі засоби масової інформації. Вона тільки висловила побажання здобути цей статус у майбутньому, і не в Митному союзі, а в Євразійському економічному союзі. Справа в тому, що інтеграція на євразійському просторі проходить у кілька етапів. У жовтні 2007 р. у Душанбе керівниками Російської Федерації, Білорусі та Казахстану був підписаний Договір про створення єдиної митної території та формування Митного союзу. З липня 2010 року на всьому передбаченому в угоді просторі став діяти Митний кодекс Митного союзу.
З 1 січня 2012 року почався наступний етап – створення Єдиного економічного простору. І тільки з 1 січня 2015 року припустово запрацює Євразійський економічний союз (ЄврАзЕС). Так от, саме в ньому Україна хотіла б здобути статус спостерігача. Тобто відбудеться це через півтора року. За історичним мірилом не такий уже великий термін, але цілком достатній для того, щоб або поховати саму ідею ЄврАзЕС, або дати новий поштовх розвиткові цього інтеграційного об'єднання.
Бажання України в тій чи іншій формі співпрацювати з Митним союзом цілком обґрунтоване навіть у світлі стратегічного курсу на європейську інтеграцію. Адже ніхто не говорив про те, що рухаючись у напрямі об'єднаної Європи, Україна мусить цілком ігнорувати Росію і взагалі весь пострадянський простір. Це було б, м'яко кажучи, непередбачливо, якщо врахувати, що значна частина українського експорту припадає на країни Митного союзу. Однак Україна два роки безрезультатно пропонувала цьому об'єднанню формулу співпраці «3+1». Відповідь Москви завжди була одна: або повноправне членство, або нічого.
Що стало причиною пом'якшення її позиції, достеменно не відомо. Очевидний поки що інший факт. Що наполегливіші «Газпром» і Кремль у своєму небажанні знизити ціну на російський газ, то активніше Київ шукає альтернативних джерел постачання енергоносіїв. Україна в січні-квітні 2013 року скоротила споживання газу на 7,3% (на 1 млрд 937,3 млн куб. м) порівняно з аналогічним періодом 2012 року – до 24,463 млрд куб. м. Імпорт газу за чотири місяці цього року також скоротився – на 19,7% (на 2 млрд 93,5 млн куб. м). Крім того, Київ вдався до обхідного маневру – розпочато переговори з компаніями європейських країн про реверсні постачання. Наразі вони здійснюються з Німеччини через територію Польщі, Угорщини та Словаччини. Причому вартість реверсного газу на 100 доларів менша, ніж газу з Росії. Переговори аналогічного змісту розпочато з Румунією.
Але ж саме зниження ціни на газ є на сьогодні найпривабливішою пропозицією, покликаною підвищити зацікавленість України в Митному союзі.
Звернімося тепер до громадської думки. Адже саме на неї розрахована була та інформаційна хвиля, яка надійшла з Москви відразу після підписання Мінського меморандуму. Незадовго перед тим соціологічне опитування, проведене центром імені Разумкова, показало зростання проєвропейських симпатій. На запитання «У якому інтеграційному напрямі має йти Україна?» 41,7% респондентів обрали вступ до Європейського Союзу, близько третини (32,7%) – приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Щоправда, понад 12% висловилися проти обох варіантів і ще 13,3% не визначили своєї позиції. Як бачимо, більшість є, але вона ще не стійка. Це значною мірою пояснюється слабкою поінформованістю громадян України про те, що собою сьогодні являють Європейський Союз і Митний союз. Так, тільки 5,3% опитаних завважили за високий рівень своїх знань про перший і 4,2% – про другий.
Очевидно й інше: що реальнішою стає перспектива підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, то активніше розгортається пропаганда на користь Митного союзу.
Артем ФИЛИПЕНКО, директор Регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень, м. Одеса
