Я зрозуміла, чому так побоюються люди, щоб господарство, у якому вони працюють, не очолила чужа людина – інвестор. Мені сказали про це жінки із сусіднього села.
– Тому що, – пояснили, – ми для нього – чужі. Йому байдуже, чи протікає дах у будинку вдови-учительки, чи є на що зібрати дітей до 1 вересня у школу матері-одиначці, чим опалює своє житло ветеран господарства – старий пенсіонер. А вже інфраструктура села йому й зовсім тягар.
Дякувати Богу, підгірненцям це не загрожує. Найяскравіші епітети знаходять вони, характеризуючи Георгія Івановича Делібалтова, голову СВК «Бессарабський». І засумніватися в їхній щирості не можна. Адже Делібалтов і справді навіть у складних умовах усіляких економічних змін про людей не забуває. Це він сказав: «Хочеться щось для них зробити».
СВК «Бессарабський» – господарство насінницьке. Успішно проходить щорічну переатестацію, і раз на п'ятирічку одержує ліцензію на вирощування насіння озимої пшениці, озимого і ярого ячменю, кукурудзи, гороху та інших культур. А цього року закупили елітне насіння вівса. Та й самі займаються вирощуванням зернових. Посіяли цього року 1100 гектарів озимої пшениці й понад 430 га – озимого ячменю. Ріпак, щоправда, довелося перекультивувати: посіяли пізно – сухо було. 465 гектарів відвели під ярий ячмінь, 100 гектарів – під кукурудзу на силос. А ось під горох – понад 500 гектарів, чималу частину всієї площі. Цю обставину Георгій Іванович пояснює просто:
– Міндобрива нині дуже дорогі, виручає горох – чудовий і надійний попередник. І потім він – у ціні. Щодо дотримання структури сівозміни, то в господарстві це не вимога, це – закон. Ніколи тут соняшник після соняшнику не сіяли. Восени зяб ореться весь. Зовсім недавно, уже цього року, поповнили техпарк, закупивши комбайн «Нью Холланд» і трактор ХТЗ-17221-21.
Такий напрям у своїй діяльності взяло керівництво «Бессарабського» – усі польові роботи, зокрема й на жнивах, виконувати самотужки. Лише минулий рік через складні погодні умови в цьому плані став винятком, і нових купівель не було. Хоча все одно виявилися із прибутком. «Закрили», як говорить Делібалтов, зарплату, газифікували останню вулицю, що залишилася без блакитного палива, та й у багатьох інших справах сільській раді допомогли. По суті, Делібалтов своє керівництво господарством підпорядковує тому, щоб у сьогоднішньому непростому житті його односільчани почувалися хоч трохи упевненіше. Так, можна скоротити число працюючих у «Бессарабському». Можна й без збиткового тваринництва обійтися. Але на що житимуть родини скорочених робітників?
Сьогодні на фермі утримується 1100 голів свиней. У минулому, усе тому ж неблагополучному, році кілька сот свиней довелося продати. Але вже з лютого пішов процес нарощування при доброму середньодобовому приросту ваги. Тож до попереднього рівня залишилося зовсім небагато.
– Тримаємо свиноферму, щоб люди мали роботу. Закриємо – по камінчику її рознесуть, – говорить Делібалтов.
Робітникам виписують м'ясо і з 50-відсотковою знижкою – поросят для свого подвір'я. Нечленам СВК – дорожче, але все одно за ціною, нижчою від ринкової. І гречку теж сіють (цього року 35 гектарів) суто для внутрішніх потреб. У посівну, жнивну кампанії вивозять у поле обіди, приготовлені зі своїх продуктів і за символічною ціною. Видають кожному робітникові по півтони сіна, а ще солому, силос. Цього цілком вистачає прогодувати взимку корову, кількох овець. І люди вдячні. Тепло відгукуються про Делібалтова вчителі й працівники дитячого садка та Будинку культури. Дешевше виписує господарство для харчування дітей продукти, виділяє транспорт для довезення учнів на змагання, допомагає установам у ремонті, закупівлях.
– А як інакше? – говорить Георгій Іванович. – Повернутися спиною до людей – совість не дозволяє. Та й потім, ми ж тут живемо.
У моєму блокноті цю фразу Делібалтова я підкреслила двічі. Її й винесла у заголовок.
