Скільки знаю Валентину Василівну Гамар, стільки дивуюся її енергійності, завзяттю, невтомності, жіночій мудрості та оптимізму. В полі її постійної уваги найвразливіші категорії громадян – ветерани війни і праці, вдови, родини загиблих фронтовиків, воїни-інтернаціоналісти, малозабезпечені та багатодітні сім’ї...
Валентина Василівна вправно поєднує одразу три відповідальні посади – працює головою районної організації ветеранів, очолює громадську раду при голові райдержадміністрації та є помічником народного депутата України Олександра Семеновича Пресмана. Причому більшість обов’язків вона виконує на громадських засадах, за велінням своєї душі і серця.
– Я вже давно на заслуженому відпочинку, та не можу сидіти без діла, – говорить, щиро посміхаючись, Валентина Гамар. – Та й як можна відпочивати, коли до офісу щодня йдуть люди зі своїми проблемами і труднощами? Зараз, наприклад, я тісно займаюся забезпеченням ветеранів війни зерном. Багато з них свого часу працювали в державних установах і сьогодні не мають сертифікатів на земельний пай. Тож для того, щоб старенькі могли вигодувати хоча б десяток курей, звертаюся до сільгоспвиробників по допомогу. Багато років поспіль ветеранів забезпечував зерном місцевий хлібороб Микола Пилипович Токмілов, тож і зараз він пообіцяв свою підтримку. Спасибі йому за це! А нещодавно, після двох інсультів, пішов із життя ветеран праці, колишній водій. Його дружина дуже хворіє, практично не підводиться з ліжка. Їй треба знайти людину, яка б постійно доглядала, необхідно надати матеріальну допомогу. Тож займаюся і такими справами. Не можна ж залишити жінку напризволяще…
Подібних прикладів у Валентини Василівни – безліч. І щоразу, коли вдається хоч чимось допомогти людині, її душа ще більше повниться добром. Це тому, що на все життя Валентина Гамар запам’ятала слова своєї матері, яка казала: «Ніколи не озлоблюйся. Роби людям добро, шукай добро, і воно неодмінно знайде тебе». Цією настановою і намагається керуватися всюди, де б не працювала. А на своєму віку Валентина Василівна «з’їла не один пуд солі», практично все життя трудилася на державній службі. А після виходу на пенсію обійняла посаду директора територіального центру з обслуговування одиноких пенсіонерів та інвалідів. Робота з людьми стала головною потребою Валентини Василівни. Тож як на мене, нинішнє поєднання трьох посад є саме тим благодатним ґрунтом, де, використовуючи весь набутий досвід, можна принести максимальну користь односельцям.
Якщо раніше районна організація ветеранів опікувалася виключно учасниками бойових дій, то нині до неї входять всі пенсіонери. А це понад 7 тисяч 400 осіб. На жаль, тих, хто пройшов горнило війни, з кожним роком залишається все менше. Сьогодні їх в районі лише 35 чоловік. І кожного Валентина Василівна знає не лише в лице, а й годинами може розповідати про їхні фронтовий і життєвий шляхи.
Як голова громадської ради,
В. Гамар постійно бере участь в організації та проведенні всіх районних заходів. Без її присутності не минуло жодного зібрання з обговорення «Народного бюджету», проведення «Народних медоглядів».
– Я із задоволенням при нагоді виїжджаю у всі населені пункти, – говорить Валентина Василівна. – Коли проводяться сходи громадян чи медогляди, намагаюся поспілкуватися з багатьма сільчанами, щоб дізнатися про існуючі труднощі та вчасно надати допомогу. Знаєте, іноді достатньо просто вислухати людину чи дати пораду, і проблема вирішується, немов сама собою. Усі ми знаємо, що є така категорія громадян, яка постійно щось просить, домагається використання всіх пільг, отримання матеріальної допомоги тощо. Але є й такі люди, які соромляться просити, їх ніколи не побачиш на жодному прийомі у посадової особи. Тому ми намагаємося самі прийти до такої бабусі чи дідуся, виявити свою увагу і запропонувати якусь допомогу. Не можна забувати про тих, хто має заслуги перед державою, але через свою скромність не ходить по владних кабінетах.
Слухаю Валентину Василівну, яка за віком майже вдвічі старша за мене, а в думках знову виринає запитання: «Де ж бере сили ця проста, щира і тендітна жінка?» Мабуть, в тому, що залишається вірною заповіту своєї неньки (нехай Бог дає їй довгих років життя), робить добро людям, і воно повертається сторицею.
