Солодким золотом – запашним і цілющим медом – наповнює продовольчу скарбницю держави велика когорта вітчизняних пасічників. Серед них – 82-річний мешканець Любашівки Анатолій Іванович Ляховецький.
Спостерігати за життям бджіл він почав, коли, як то кажуть, пішки під стіл ходив. Батьки, прості селяни з села Бокове, тримали для своїх потреб кілька бджолосімей. І малий хлопчина любив улітку споглядати лет крилатих трудівниць, їхнє життя. Коли наставав час медозбору, він безстрашно ліз у розтривожений вулик, не боячись жал. Терпляче зносив пекучі уколи, аби зайве не дратувати рій.
– Це пізніше я зрозумів, настільки варварським був той медозбір, – згадує Анатолій Іванович. – Адже в медогонку потрапляли навіть рамки з розплодом, і тоді гинула половина закладених маткою личинок.
Порівнюючи життя свійської та дикої бджоли, Анатолій Ляховецький переконався, що жодної вентиляції для успішної зимівлі бджолам не потрібно. У дуплі дерева диким комахам ніхто не створює додаткової вентиляції. А хіба той факт, що і дикі, і свійські бджоли восени закупорюють своє житло до останньої шпаринки (залишаючи тільки льоток), ні про що не свідчить? То чому ж люди так уперто йдуть наперекір природі?
Свої думки А.І. Ляховецький виклав на папері і надіслав до редакції журналу «Пасіка». Стаття вийшла під заголовком «Помилок не допускає тільки той, хто нічого не робить» (№ 12, грудень 2008 року). Це була його проба пера. Відразу нетрадиційною ідеєю зацікавилися колеги-пасічники, а її автор на практиці підтвердив правильність власного методу.
Нині Анатолій Іванович тримає невеличку пасіку із шести вуликів. Певного часу летюче господарство було значно більшим. Але невдале лікування медоносів антибіотиками призвело до загибелі всієї пасіки у 40 сімей… Цілих тринадцять років Ляховецький не мав душевних сил повернутися до свого улюбленого заняття. Однак у 2008-му родич подарував йому пару вуликів – і стара пристрасть знову далася взнаки.
– Бджолами я займаюся не заради якоїсь матеріальної вигоди, а більше для душі, – говорить Анатолій Іванович. – Ті кілька кілограмів меду, що викачую влітку, роздаю дітям і онукам. Сам споживаю зовсім небагато. Але задоволення від занять цими унікальними живими створіннями отримую неабияке. Настільки розумно і доладно організоване їхнє життя, що іноді здається, ніби це єдиний організм, причому дуже розумний. От якби й люди були такими працьовитими, як бджоли…
Свіжий, незаангажований погляд любашівського аматора, підтверджений глибокими знаннями фізики і хімії, одразу зацікавив пасічників з усієї України. Ось що пише в журналі «Український пасічник» заслужений пасічник України Василь Гребенюк:
«Я щиро вдячний Анатолію Ляховецькому за пораду повністю відмовитись від різних вентиляцій і протягів у зимовому гнізді бджіл. За 37 років пасічникування я вперше зробив так, як радить Ляховецький, – на зиму 2010-2011 років буквально законопатив стільники у вуликах. В результаті цього навесні у вуликах було сухо і мало підмору. А ще приєднуюсь до пана Ляховецького: прошу колег об’єднуватись і провести диспут з питання створення кращих умов життя для наших бджіл».
– Сьогодні на цю маленьку й беззахисну живу істоту чатує стільки небезпек, що людям час би задуматися, – з тривогою говорить А.І. Ляховецький. – Влітку розпилення отрутохімікатів на полях знищує значну кількість робочих комах. А вони ж не просто збирають нектар, вони запилюють квітки, сприяють підвищенню врожайності різних сільгоспкультур. Біда чекає на них і взимку. І це не тільки вароатозний кліщ, а й дятли та синички. Наприклад, нинішньої сніжної та морозної зими я помітив, як птахи, постукуючи дзьобом по льотку, «викликають» бджіл назовні. Через брак кормів ці птахи починають харчуватися бджолами. Тож аби цього не було, людям необхідно підгодовувати птахів, допомагати їм у скруті.
