…За лічені роки колгосп-мільйонер імені ХХІІ з’їзду КПРС, що в Болградському районі, дійшов до краю, заліз у борги. Георгій Михайлович Кочмар, який працював фахівцем у цьому господарстві, вже не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається, і вирішив взятися за відновлення виробництва. Створивши у Виноградівці приватне підприємство «Колос», він взяв у односільчан в оренду 2 тисячі гектарів землі. Відтоді минуло 10 років.
Пам’ятаю, був сльотавий лютий 2004 року. Дорога на ферму, де заснувалося ПП «Колос» Кочмаря, вела круто нагору. На вході ще трималася арка із заіржавілими літерами: «Колгосп ім. ХХІІ з’їзду КПРС».
– Нікуди Вас запросити, у мене немає кабінету, – вибачився керівник, який тільки-но почав працювати.
Укритися від вітру та мокрого снігу ми могли лише у свинарнику, який давно не бачив ремонту. Транспортери тут не працювали, і чоловіки у фуфайках лопатами вантажили гноївку в підводу. Від аміачних випарів можна було задихнутися. Хотілося провалитися від сорому: у ХХІ столітті кидати гній вручну! У таких умовах Георгій Михайлович Кочмар давав своє перше інтерв’ю «Одеським вістям».
І ось – та ж дорога нагору, але вже добротно заасфальтована. «ХХІІ з’їзд КПРС» демонтовано. На полях гудуть новенькі трактори. Цього року в ПСП «Колос» озимої пшениці одержали по 48,5 центнера з гектара – найвищий у Болградському районі показник. Ячмінь дав по 45,2 ц/га, горох – по 25,5 ц/га, рапс – 30,1 ц/га. Сьогодні «Колос» депутата районної ради Кочмаря – передове господарство району. Одне з тих, що забезпечують продовольчу безпеку країни, укріплення якої поставив за мету Президент України.
– Результатами збирання ранніх зернових ми задоволені, – говорить керівник. – Ми довели, що й без зрошення можна домагатися непоганих результатів. Дотримання сівозміни, виконання технологічних операцій і внесення добрив – ось основні критерії успіху. Щороку кожний гектар у нас одержує 400 – 500 кілограмів добрив, які вносяться і при сівбі, і по листу.
– В окрузі дають на гектар 150 – 200 кілограмів добрив і тішаться… Георгію Михайловичу, на довірених Вам полях я бачу нову техніку.
– За 10 років роботи ПСП «Колос» ми повністю оновили машинно-тракторний парк. Придбали шість нових комбайнів – жнивуємо не лише на своїх полях, але й сусідам у районі допомагаємо. Нова ґрунтообробна техніка заощаджує витрати. Так, посівний комплекс «JOHN DEERE» за світловий день засіває 100 гектарів, і працюють на ньому всього двоє. Раніше ж 100 гектарів за день засівали 12 чоловік чотирма тракторами. Крім економії витрат, нова техніка – це вища якість роботи: рівномірна густота посіву, задана оптимальна глибина.
– Секрети рекордних урожаїв зрозумілі. А що ж пайовики? Які вигоди від приватного підприємства «Колос», що інтенсивно розвивається, мають вони?
– Ми підраховували, що за 10 років роботи «Колос» кожен наш пайовик, здавши в оренду свої 3,5 гектара землі, одержав по 20 тонн зерна.
– Не перебігли б до вас землевласники із сусідніх сіл…
– У нас є виробничі потужності, ми здатні розширюватися. Але ж десять років тому нам довелося буквально рятувати майнові паї своїх односільчан. Ви пам’ятаєте: наш попередник-СВК практично збанкрутував, усе майно було під заставою. Коли ми створювали ПП «Колос», одержали попередження: якщо не розрахуємося за борги (понад півтора мільйона гривень), прийде ліквідатор і продасть майно людей. Що було робити? Ми взяли кредити і віддали борги старого господарства. А вже потім, одержавши врожай та перший прибуток, розраховувалися із кредиторами. Ми зберегли майно за людьми, можна сказати, за рахунок доходів приватного підприємства. На такий крок мало хто пішов у районі, навіть в області. Потім, оскільки «Колос» працював із прибутком, у нас з’явилася можливість викупити в людей майно. У деяких пайовиків було його на 20 тисяч – виплатили все до копійки. Причому викупили те, що значилося за документами, хоча 30 відсотків у наявності вже не було, 20 відсотків – у дуже поганому стані. По суті за рахунок доходів ПП «Колос» ми двічі заплатили за майнові паї: спочатку зберегли їх за людьми, потім викупили. Сьогодні нам ніхто не може дорікнути в тому, що когось скривдили.
– А це правда, Георгію Михайловичу, що на першому етапі Ви заклали навіть власний будинок, ризикуючи залишити родину із трьома дітьми без даху над головою?
– Я працював у колгоспі, великих заощаджень не було. Довелося брати кредити, позичати в людей гроші під відсотки. Сьогодні б я навряд чи на таке пішов – зважаючи на те, що ми живемо у зоні ризикованого землеробства, і всіляке могло трапитися. Так, я ризикував залишити родину без будинку…
– Я помітила, що в працівників підприємства завжди рівний, діловий настрій.
– За 10 років роботи ми жодного разу не видали зарплату другого числа – лише першого або ж раніше. Я розумію: у кожного – родина, треба відправити дітей до школи, заплатити за світло, за газ. Середня зарплата – 1800 гривень, плюс зерно.
Робочий день регламентований, люди не перевантажені. Звичайно, у напружений час сільгоспробіт доводиться працювати більше, але ж і оплата збільшується. Я завжди говорю: наші гроші – у полі. Для працівників на польовому стані працює кухня, забезпечуючи гарячими обідами, а під час збирання – і вечерями. М’ясо, борошно, бринза та багато інших продуктів – усі власного виробництва. Навіть артезіанську свердловину пробурили – п’ємо чудову воду. У нашому господарстві працюють 45 фахівців різного профілю, а в сезон – до 70-ти чоловік.
– Бізнес у Вас, наскільки я знаю, сімейний, з перших кроків працюєте разом із братами.
– Так, із братами, а рідна сестра взяла на себе бухгалтерію. За ці роки виросли й отримали освіту мої сини. Старший закінчив академію холоду і в нашому господарстві взяв на себе контроль над усіма технологічними процесами. Молодші-близнюки відучилися у сільгоспакадемії і зараз займаються питаннями постачання, контролюють тваринництво (у нас 3,5 тисячі голів овець та 300 свиней). Молоді, енергійні, вони замінюють один одного на будь-якій ділянці. Ми зрозуміли: усього треба досягати своєю працею, самотужки. Чекати допомоги від держави марно. Для нас головне – щоб не заважали. Ми у змозі забезпечити людей зерном і зарплатою, сповна заплатити податки.
– І не лише – Ви допомагаєте селу.
– Соціальні питання – на першому місці. ПСП «Колос» – основний спонсор школи. Минулого року допомогли замінити частину даху, цього року виділили на покрівлю ще 50 тисяч гривень. Цими днями звернувся директор школи із проханням придбати фарбу – питання вирішили позитивно. Допомагали придбати меблі для школи і дитячого садка, для амбулаторії закупили обладнання. Живемо проблемами села, тому що ми усі тут народилися, тут працюємо.
– Чи вистачає часу на виконання депутатських обов’язків? І що дає робота в складі Болградської районної ради?
– Добре, що нагадали: саме сьогодні я повинен бути на засіданні депутатської комісії. Депутатські обов’язки заморочливі, але потрібно лобіювати інтереси села.
– А чи є у Вас формула успіху?
– Є, і вона сформульована нашими предками: землі-матінці треба багато разів вклонитися. І що більше ти кланяєшся їй, тобто вкладаєш сил і коштів, то ваговитішим буде колос.
