Восени минулого року багато аграріїв області вкотре стояли перед дилемою: сіяти чи не сіяти озимі? Минали усі терміни, а у ґрунті залишалися нульові запаси вологи. Але ж належало засіяти понад 900 тисяч гектарів.
Вирішальне слово у цій ситуації було за вченими й фахівцями. І вони рекомендували провести сівбу у сухий ґрунт. Ризик виявився виправданим. Область цього року зібрала близько 2-х мільйонів 900 тис. тонн зерна. Урожайність ранніх зернових склала майже 30 центнерів з гектара.
Для порівняння повідомимо, що наші сусіди в Миколаївській області одержали на круг по 25 ц, у Херсонській – по 19, у Криму – 14 центнерів зерна з гектара. Різниця, як бачимо, досить істотна.
Найвища врожайність зафіксована в Кодимському районі – майже 43 центнери з гектара. Далі – Саратський район з результатом 38 центнерів. У трійці найкращих також Арцизький район, який значно додав останнім часом, із урожайністю 37,5 центнера з гектара.
Вагомий також внесок хліборобів Любашівського, Балтського і Білгород-Дністровського районів. У цілому ж п’ятнадцять районів із 26 зібрали в середньому понад 30 центнерів зернових з кожного гектара.
На останній науково-практичній конференції, що проходила в селекційно-генетичному інституті НААН, основна увага і доповідача – заступника директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Івана Панчишина, і вчених-промовців, фахівців зосереджувалася на невикористаних резервах підвищення віддачі хлібного гектара. Скажімо, у тому ж Ренійському районі, де намолочено усього по 20 центнерів з гектара. А у сільгосппідприємстві «Перше травня», очолюваному Володимиром Аждером, урожайність склала трохи більше 11 центнерів.
У господарстві «Юність» сусіднього Болградського району, яке очолює Василь Узун, одержали по 15,4 центнера зерна ранніх культур. Такі ж невисокі показники в агрофірмі «Перемога-1» Іванівського району (керівник Віктор Федоренко), у ТОВ «Єреміївське» Роздільнянського району, де керівником Володимир Погорілий. Як кажуть, одержали дірку від бублика.
Ці та інші приклади наводилися на конференції не випадково. Уже сьогодні, перед новою посівною, викликає тривогу той факт, що допущені недоліки можуть повторитися або ще збільшитися. А потім підуть посилання на погодні умови.
Як відомо, долю майбутнього врожаю, насамперед, визначає якість посівного матеріалу. Якщо судити за оперативними зведеннями, його в області заготовлено з надлишком. Хоча в Красноокнянському і Комінтернівському районах потреба в насінні покрита лише на 60 відсотків. Це перед самою посівною, яка цього року, за рекомендацією вчених, повинна пройти для озимої пшениці 20 вересня – 5 жовтня, а для озимого ячменю – на п’ять днів пізніше.
Але ще більшу тривогу викликає той факт, що в окремих господарствах Ізмаїльського, Красноокнянського, Тарутинського, Ренійського і деяких інших районів збираються використовувати товарне зерно. І це при тому, що в області є достатньо елітного насіння і насіння I і II репродукції. Досить сумнівна економія, яка знову призведе до недобору врожаю.
Не слід забувати й того, що кожне господарство повинно раз у 5-6 років провадити повний сортообмін і сортооновлення. Це дає можливість без додаткових фінансових витрат збільшити врожайність на 10 – 15 відсотків.
Тривожний також факт, що перед самою посівною не підготовлено багато гектарів ріллі, хоча оптимальні терміни для цього давно минули. Ігнорування системи сівозмін призвело до того, що під попередники озимих доводиться виділяти понад третину площ, які займали кукурудза і соняшник. А це, відверто скажемо, попередники далеко не ідеальні. Урожайності вони не додають.
Становище багато в чому рятує внесення добрив під культивацію і безпосередньо під час сівби. Але із цим також проблема. Одні їх просто ігнорують і сподіваються на природну родючість ґрунту, інші вносять їх частково і далеко не на усіх площах. Так, у господарствах Ширяївського району заготували лише четверту частину міндобрив від потреб. В Ізмаїльському районі не мають і половини від необхідного. Це стосується також господарств Іванівського, Кілійського, Фрунзівського і деяких інших районів.
На конференції відзначалося, що вперше за десять років урожайність озимого ріпаку склала 20,6 центнера, а валовий збір – майже 200 тис. тонн. Це дозволило багатьом агропідприємствам суттєво зміцнити свою економіку. Але й тут потрібно пам’ятати, що земля після ріпаку потребує значного підживлення. Та й площі, зайняті цієї культурою, не повинні перевищувати 8 – 10 відсотків ріллі. Цього року під озимий ріпак виділено майже 130 тис. гектарів, і в деяких північних районах агротехнічні вимоги просто ігноруються.
Почасти аграріїв можна зрозуміти. Джерел доходів на селі стає усе менше й менше. Скажімо, цього року область після завершення збирання пізніх культур перевищить валовий показник урожайності у 3 млн тонн. А як він позначиться на доходах сільських жителів, сказати поки що важко. Хоча, за даними хлібної інспекції, понад 70 відсотків зерна тієї ж озимої пшениці відповідають критеріям продовольчої. Тобто, ціну за нього повинні давати відповідну.
…Під майбутній урожай відводиться 880 тис. гектарів ріллі. Зокрема 458 тисяч – під озиму пшеницю, 290 тис. – під озимий ячмінь.
І хочеться, щоб тих прикрих помилок і прорахунків при вирощуванні хліба насущного залишалося усе менше й менше. Цього вимагають, насамперед, економічні інтереси кожного справжнього хлібороба.
