Довідка

Перша згадка про Гребеники датується 1862 роком. За однією з легенд, його назва пішла від гребенів, на яких розташоване село. Найбільший гребінь – висотою 150 метрів – у народі має назву «Підкелія». Це тут була печера, де переховувалися загони Кармелюка і його кохана дівчина Келія. На території сільської ради виявлено єдине в Україні місце, де збереглися рештки тварин крейдового періоду, і нині воно є заповідним.

Сучасні Гребеники – це 490 дворів, 1100 жителів, 7 сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур. Соціальна інфраструктура представлена загальноосвітньою школою, бібліотекою, Будинком культури, дитячим садком, амбулаторією загальної практики сімейної медицини, відділенням зв’язку та магазинами змішаної торгівлі. 

Гребеники розташовані у прикордонній зоні – за 12 кілометрів від міста Тирасполь. Сучасний цілодобовий пункт пропуску введено в експлуатацію в листопаді минулого року.

Володимир Плакущенко, засновник СГ «В.В. Плаку­щенко»:

– У Гребениках народилися і все життя прожили мої предки. Пригадую, як малим хлоп’ям привів мене батько у степ, і тоді я вперше помітив, що земля на нашому городі в грудочках, а на полі – пухка, немов перина. Мабуть, відтоді мене почала вабити хліборобська праця. Життя складалося так, що я мав безліч можливостей служити на флоті, мені пропонували «золоту» посаду. Але душа тяглася до рідних Гребеників. 

Нещодавно, перебуваючи у справах у Німеччині, лише за кілька днів я так скучив за своїм селом, що готовий був бігти додому пішки. Я дуже люблю Гребеники, бо саме тут відпочиваю всією душею. Тому й хочеться робити для своїх земляків іще більше добрих справ. 

Лідія Бєла, депутат сільської ради, вчителька-пенсіонерка:

– Я 40 років пропрацювала в місцевій школі. Скільки за цей час змінилося сільських голів – не злічити. Та нинішній лідер громади Галина Вікторівна Таран – надзвичайно добра і порядна людина. Не лише мені, а й багатьом односельцям подобається її чуйність, тактовність, професіоналізм. Ми відчуваємо піклування сільського голови щохвилини – вона зігріє своєю ласкою одиноких стареньких, захистить від недбайливих батьків малечу. 

Дуже люблю своє рідне село. Саме тут на схилі років відчуваєш себе потрібною людям. 

Наталію та Анатолія Карама­нових всерйоз зацікавила історія рідного села. Наталія пригадує, як її дід одного разу сказав: «Ми, Палії (дівоче прізвище – прим. авт.), – з козацького роду!». Тоді вона не звернула на ці слова уваги. А зараз, коли захопилася вивченням минулого Гребеників, збагнула їхнє значення… 

Надійним помічником Наталії є її чоловік Анатолій, який обіймає посаду заступника отамана Великомихайлівського козацького формування. Завдяки цим небайдужим людям цього року місцева школа вперше взяла курс на військово-патріотичне виховання, і учні четвертого класу урочисто були прийняті в козачата. 

– Ми дуже любимо своє село за неповторний ландшафт, – говорять Наталія й Анатолій. – Бо такого розмаїття балок, ярів, горбів більше немає ніде. А ще наше село багате своєю старовиною. Ми прагнемо знайти якнайбільше інформації про його славну і героїчну історію. 

Віра Гоменюк, вчителька з 50-річним стажем:

– Як же не любити місцину, де я народилася і виросла? Тим паче, що наше село кращає з кожним роком – не лише в плані благоустрою, а й тим, що люди стали доброзичливішими одне до одного. Пройдіться вулицями Гребеників – які у нас добротні газифіковані будинки, як люди дбають про лад у своїх обійстях! Колись багато добрих справ робили колгоспи, а тепер цю роль з честю виконують місцеві хлібороби та підприємці. Немає такого куточка, де б вони не доклали своєї хазяйської руки. Їх участь видна в усьому. 

Галина Таран, Гребени­ків­ський сільський голова:

– Перше місце в обласному конкурсі з розвитку інфраструктури та благоустрою населених пунктів – це перемога всієї нашої громади. За останній час у селі й справді відбулося чимало змін на краще – налагоджено водопостачання, обабіч доріг посаджено близько двох тисяч молодих дерев, облаштовано шість ставків, приведено до ладу кладовища, об’єкти соціальної сфери, автомобільні шляхи. Практично всі ці роботи виконано за рахунок спонсорської допомоги місцевих фермерів і підприємців – Плакущенка, Кравцова, Погрібняка, Тимчевського, Додонова, Палія, Карлєтова та багатьох інших. Ми дуже сподіваємося, що невдовзі завершимо капітальний ремонт дитячого садка, на що з державного, районного і сільського бюджетів загалом витрачено три мільйони гривень. 

Коли в нашому селі була комісія з благоустрою, її вразило те, що багато зроблено не за бюджетні кошти, а силами громади. До того ж у всьому відчувалася наша любов до села та бажання зробити його ще кращим. Це й стало визначальним у виборі переможця!