Як уже розповідали «ОВ», цього року Одеський Будинок учених святкує свій 90-річний ювілей, у зв’язку з чим його колектив проводить низку заходів. Один із них – виставка «90 років у документах, публікаціях, фотографіях». Її відкриття зібрало людей, які так чи інакше були пов’язані з Будинком учених у різні роки. Вони поділилися своїми спогадами.
Ювілейна експозиція дає можливість ознайомитися з історією не тільки Будинку вчених, але й Одеси, області, країни. На стендах розміщено унікальні старі фотографії, вирізки з газет, афіші, зібрані за дев’ять десятків років.
– Мені хотілося простежити все в динаміці. Будинок учених завжди був невід’ємною частиною Одеси. І все життя країни проходило через цей будинок, через долі тих людей, які тут бували, – відзначила організаторка виставки, методист Будинку вчених Людмила Роговська.
Свої безцінні матеріали із сімейного архіву надав Володимир Кобелев, син Марії Зданевич, директорки Будинку вчених з 1944-го по 1962 рік. Серед іншого – фотографії тих років, вітальні телеграми, підписані видатними особистостями.
– Наша родина приїхала до Одеси в 1944-му. Місто було щойно визволено. Я тоді ходив до першого класу. Пам’ятаю ці тяжкі повоєнні роки, коли мама заступила на посаду директора. Звичайно, я облазив усі завулки в будинку, горища, підвали, – розповідає В. Кобелев. – У Зеленій залі Будинку вчених виступав співак Олександр Вертинський, який щойно був повернувся з-за кордону. Приїжджав письменник Лев Кассіль, який розповідав про свою творчість для дітей. Його розповідями заслухувалися – він умів захоплювати. Пам’ятаю виступ Костянтина Данькевича. Він був чоловік кремезний, високий на зріст, і коли сів до рояля – стілець підсунути не міг. Тоді він підсунув рояль до себе й почав грати. Мама дуже дружила з ним, до того ж він був членом правління Будинку вчених.
Неодмінно приїжджали гастролювати театри: МХАТ, театр Маяковського й багато інших. У садку Будинку вчених, пам’ятаю, проводилася творча зустріч із акторами «Театра Моссовета». Виступали легендарні Ростислав Плятт, Юрій Завадський, Віра Марецька.
У Будинку вчених і кіно показували. У місті новий фільм іще не йшов, а в Зеленій залі його вже дивились. Я, звичайно, не пропускав жодного кіносеансу.
Особлива сторінка – новорічні зустрічі. Потрапити на Новий рік до Будинку вчених – це було дуже престижно. Ішли колонами! Активісти складали програму в стилі капусника, усе проходило на найвищому культурному рівні.
Мама пішла з Будинку вчених не з власної волі. Вийшло так, що один із секретарів міськкому, відвідавши Будинок учених, вирішив, що все це якось вузько, чому це, мовляв, тільки вчені тут. І вирішив розширити його, перетворити на інший заклад. Виник конфлікт: мама була прихильником того, щоб Будинок учених залишили. Її підтримали колеги з Києва, Москви, Ленінграда, Харкова. Зрештою міське керівництво своє рішення далі не просувало, але цей конфлікт їх зачепив. До Будинку вчених стали приїжджати комісії одна за одною, і зрештою мамі довелося облишити посаду директора. Після цього вона працювала в центральній бібліотеці. Вона, звичайно, дуже багато сил вклала в цей будинок, щоб він залишався таким же яскравим осередком культури зі своїми традиціями й досягненнями.
