В епіцентрі очеретяних жнив

Протягом 15 років населення Кілійського й Татар­бунарського районів в осінньо-зимовий період займається промисловою заготівлею очерету на території Дунайського біосферного заповідника та суміжних територіях. Цей вид діяльності дає людям можливість поліпшити своє матеріальне становище. А в такому невеликому містечку, як Вилкове, де вже давно припинили існування всі промислові підприємства, люди живуть переважно за рахунок природокористування.

Звістка про те, що на наступний рік жителі Української Венеції можуть не одержати ліміти й дозволи на традиційні види промислів у дельті Дунаю, звичайно ж, збурила людей. Усі усвідомлюють, наскільки може ускладнитися економічна ситуація в регіоні, якщо не буде рибодобування, заготівлі очерету, а також організованого туризму. Втрата великої кількості робочих місць – лихо й для людей, і для бюджету, який недоодержить значні фінансові ресурси.

Причини проблеми ми попросили пояснити директора Дунай­ського біосферного заповідника, кандидата біологічних наук О.М. Волошкевича.

– Керівники підприємств, що займаються заготівлею очерету, стурбовані відсутністю ліміту на наступний рік, який видає Міністерство екології та природних ресурсів України, проте з нового року це стає практично нерозв’язним завданням, – говорить Олександр Миколайович. – Коли цього року провели адміністративну реформу, то ліквідовані від середини березня обласні управління Міністерства екології та природних ресурсів України стали департаментами екології та природних ресурсів облдержадміністрацій. Однак при зміні пакету законів і переданні департаментам повноважень не були внесені відповідні зміни до Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Цей фонд зараз становить 3,92 міль­йона гектарів, тобто 6,05 відсотка території України. Як про нього могли забути під час законодавчих реформ, – незрозуміло. У результаті зараз неможливо в усій Україні погодити ліміти на природокористування й одержати дозволи на заготівлю очерету, туризм, випасання худоби та всіляку іншу діяльність, специфічну для кожного національного парку або заповідника.

Вчасне одержання лімітів і дозволів Міністерства екології та природних ресурсів України й раніше завжди було найбільшою проблемою в нашій діяльності, – веде далі Олександр Миколайович. – Ліміти в Києві видавалися не в листопаді, як це мусить бути, а із затримкою на 2-3 місяці. Наприклад, цього року дозволи на зимову заготівлю очерету було видано 26 лютого, а термін їхньої дії закінчився вже через два дні! У тяжкий зимовий період залишилися без роботи сотні людей, недоодержано кошти до місцевого бюджету, постраждали німецькі та голландські партнери наших очеретяних компаній, виникла болісна конфліктна ситуація.

І ось знову проблема: у вересні цього року Мінприроди відіслало нам назад матеріали на ліміт на 2014 рік із припискою, що для вирішення цього питання треба внести зміни до Закону України. У Верховній Раді 10 жовтня був зареєстрований відповідний законопроект № 3400, але він іще не розглядався. І, судячи з останніх політичних подій, його цього року не встигнуть розглянути. Тоді ми відіслали до Мінприроди обґрунтування на ліміти 2014 року з проханням вирішити це питання через ухвалення якогось тимчасового Положення або спеціального наказу. Зрештою, вирішення цього питання – загальнодержавна проблема. Воно актуальне не тільки для Дунайського біосферного заповідника, але й для Нижньодністровського національного природного парку, національного парку «Тузлівські лимани», інших природоохоронних об’єктів. Проблема може бути розв’язана тільки в Києві: саме столичні чиновники тих чи інших органів влади проявили таку безпам’ятність і недбалість. Ми дуже сподіваємося, що місцеві органи влади нададуть нам підтримку у вирішенні цього непростого питання.

А поки що… Поки що всі сили кинуто на заготівлю сировини – термін дозвільних документів закінчується 31 грудня. Нині справжні жнива, добре що дозволяє погода. Очеретяні пучки за євростандартом, у народу названі «євриками», «чесати» на потоці будуть пізніше.

 Про тонкощі очеретяного бізнесу ми попросили розповісти депутата Вилківської міської ради, директора одного з найбільших підприємств – «Укррид», яке вже дванадцять років займається заготівлею очерету, В.І. Жигарева. Це підприємство має найбільшу площу – 1400 гектарів у Стенцівсько-Жебріянівських плавнях і понад 40 гектарів за околицею села Приморського. Збирання очерету на цих площах, як і на інших, виконується комбайном-всюдиходом «Сейга», який за день накошує та вивозить близько трьох тисяч снопів. Завдяки величезним широким колесам комбайн не пошкоджує кореневу систему рослин. Заготівля ж очерету вручну майже не практикується.

– Утриматися на європейському ринку, коли конкуренцію складає китайський очерет, непросто, – говорить Віктор Ілліч. – До якості сировини висувають високі вимоги: європучок сформувати – не сніп зв’язати. Висота очерету має бути до двох метрів, але не нижче за півтора, природня вологість – 18-20 відсотків. У період заготівлі виявилося, що вологість значно вища, тому добутий очерет складовано у величезні скирти таким чином, щоб снопи всередині не зіпрівали, а підсихали. Коли підходить черга формувати європучки, очерет на верстатах «зачісуємо», вибраковуючи невідповідний. Екологи до всього чіпляються, особливо до утилізації відходів, хоча я їх розумію. Площа велика – відходів багато, для нас, заготовельників, – це головний біль.

Не можна не сказати про те, що підприємство, яким керує В.І. Жигарев, придбало на Хар­ківському машинобудівному заводі прес-установку, що виробляє з очеретяних відходів брикети для опалення. За вісім годин роботи прес-машина здатна виробити 800 кілограмів брикетів, і вони користуються попитом у населення, оскільки добре горять, дають температуру, як коксове вугілля. Вартість мішка вагою 50 кілограмів – 50 гривень. Таким чином «Укррид» розв’язує проблему утилізації відходів виробництва. В.І. Жигарев відзначає, що в європейських країнах виробництво альтернативних видів палива дотується державою.

Експертну оцінку проблемі ми попросили дати директора неурядового інституту екології та розвитку дельти Дунаю, кандидата біологічних наук М. Є. Жмуда.

– На жаль, я мушу констатувати, що виник правовий казус, – говорить Михайло Єрофійович. – Якщо Міністерство екології та природних ресурсів України не вирішить питання, законодавча колізія, що виникла в столиці, відгукнеться тут, у дельті Дунаю. Очеретяний промисел і без того зазнає проблем. Конкуренцію українському становить китайський очерет, який значно дешевший, на європейському ринку його частка становить близько 40 відсотків. Крім усього, провадиться заготівля очерету в країнах його споживання – у Голландії, Німеччині, Англії, Данії. У європейських країнах він використовується як покрівельний матеріал для житлових будинків. Український очерет поки що експортується у великих обсягах, його вважають екологічно чистим. Наш товар найбільше затребуваний в уже згаданих чотирьох країнах. Але у зв’язку з кризою, якої зазнає Європа, експорт очерету знизився з 15 мільйонів до 10 мільйонів євроснопів. Для нас надзвичайно важливо зберегти цей налагоджений бізнес.

Що ж, будемо чекати розв’я­зання цієї актуальної проблеми, тому крапку в цій темі ми не ставимо.

Выпуск: 

Схожі статті