В обідню перерву декілька десятків хлопчиків і дівчаток біжать до їдальні, стають в чергу один за одним. Отримавши замовлене, сідають за новенькі столики.

– Як бачите, школярів у нас не так і багато, всі спокійно розміщуються у цій невеличкій їдальні, – говорить директор навчального закладу Зінаїда Іванівна Ізбаш. – На сьогодні учнів нараховується 44. У найбільшому класі всього 10 учнів, а у найменшому – лише троє школярів. Цього року в нас немає жодного першокласника, а торік зовсім не було випускників.

Зінаїда Іванівна приїхала вчителювати до Стоянового за розподілом. Родом вона з Великоплоского – одного з найбільш заможних населених пунктів району. Гадала, що відпрацює належні роки і обов’язково повернеться до рідного села. Але доля розпорядилася інакше – школа, учні, а згодом і власна сім’я «прив’язали» її до цьо­го куточка, що став милий серцю.

– У Стояновому якісь особливі, надзвичайно добрі і дружні люди, – ділиться враженнями Зінаїда Іванівна. – Таким є не лише вчительський колектив. Скільки жінок і чоловіків свого часу приїхали сюди за направленням і назавжди залишилися жити тут. От, наприклад, колись «тимчасово» з Хмельницької області приїхала завідувачка ФАПу Надія Борисівна Цап і вже 25 років працює тут. Секретар сільської ради Людмила Михайлівна Швець приїхала із Кулевчі Саратського району. Нинішній сільський голова Ярослав Ярославович Гринчишин (родом з Тернопільщини). На жаль, нині спостерігається зворотний процес – молодь виїжджає із села, і шкільні класи стають напівпорожніми. Якщо чесно, ми дуже боїмося, щоб нашу школу не оптимізували, як це сталося чотири роки тому із сусідньою Василівською. Але нас «рятує» віддаленість від найближчих навчальних закладів району, наприклад, до села Полєзного треба подолати півтора десятка кілометрів. А у негоду це доволі проблематично, бо дороги погані. У нас нормальна матеріальна база, є комп’ютерний клас, нещодавно у школі повністю замінили дах, встановили нові пластикові вікна, двері… Тобто умови для навчання дітей непогані.

Щоб наші читачі мали уявлення про життя цієї справжньої глибинки, то слід сказати, що у Стоянівській сільській раді нараховується понад 400 жителів. До складу громади входять три села – Стоянове, Василівка і Муратове. Якщо перші два ще животіють, то Муратове з трьома десятками мешканців вважається таким, що вимирає. Геть зникнути з карти району не дає зовсім новенька траса, збудована колись за спеціальною програмою. В народі вона отримала назву «дорога в нікуди». Такі траси є практично в кожному районі, і зазвичай вони будувалися до тих сіл, які зовсім не мали майбутнього. Тоді якась така була система, що думка місцевих керівників і доцільність будівництва до уваги не бралися – раз є в плані, отже, треба виконувати.

– Дорога до Муратового зроблена на совість, – говорить Сто­янівський сільський голова Яро­слав Гринчишин. – Тоді ж збудували добротні тротуари, автобусні зупинки, хоча жоден рейсовий автобус так і не заїхав до села. Якось так повелося, що у нашій громаді автобуси взагалі не «прижилися». Разів з десять намагалися налагодити маршрут до райцентру, але через те, що люди практично не користувалися ними, рейси скасували. Практично в кожному дворі є власний автомобіль. Села в нас невеликі, тож якщо треба поїхати у Велику Михайлівку чи в Одесу, люди кооперуються між собою і не залежать від громадського транспорту. Оскільки основним заняттям місцевих жителів є утримання дійного стада – у кожному дворі по декілька корів – то більшість продукції збувається на ринках ра­йонного і обласного центрів. Тож і тут власний автомобіль – надійний помічник.

Те, що місцеві жителі багато працюють, можна судити за виглядом будинків. Переважна більшість – добротні, впорядковані, доглянуті. Тут не побачиш куп сміття на вулицях або стихійних звалищ. У селі немає ні природного газу, ні мобільного зв’язку. Але люди звикли жити так.

Стоянівська сільська рада – одна з останніх в районі, де почали обробляти земельні паї. Навкруги вже давно всі наділи були зайняті, а сюди чомусь не завертали орендарі. Подейкували, що якість землі не дуже добра, до того ж багато схилів. І лише після того, як 8 років тому невелику кількість землі взяв в оренду директор СВК «Рассвет» Григорій Михайлович Привалов з Великоплоского, деякі місцеві жителі почали обробляти паї самостійно – спочатку ділилися між собою технікою, насінням, добривами, а зараз це нормальні фермерські господарства з власною матеріальною базою. Всього працює 8 фермерів. Щоправда, є декілька полів без господаря, бо там дуже великі схили, зарості. Але це, на думку сільського голови, лише питання часу, через рік-два і ці землі не гулятимуть.

– Конкуренція серед фермерів велика, – говорить Я. Гринчишин. – За винятком СВК «Рассвет», в нас всі місцеві сільгоспвиробники. Тож ні з розрахунками, ні з наданням допомоги громаді проблем немає. Все, чого ми досягли за останні роки – лише з їхньої фінансової підтримки. Щоправда, в минулому році з ра­йонного бюджету нам виділили кошти на ремонт башти Рожновського в селі Муратовому. А нові вікна в сільраді, косметичний ремонт клубу, придбання нової апаратури та багато інших справ – це підтримка сільгоспвиробників. Спасибі їм за це!

Нині в селі Василівці треба терміново провести ремонт водопровідної мережі. Система до того зношена, що традиційне латання дірок результату не дає. Труби для ремонту вже знайшли, тож з допомогою місцевого фермера навесні планують покращити водозабезпечення села.

Дещо складніша проблема з водопостачанням у селі Стояновому – башта Рожновського дуже зношена. Частинами все неодноразово полатане, та за власні кошти капітального ремонту не виконаєш. Тут без підтримки з району чи області не обійтися.

– Звичайно, хотілося б мати кращі дороги як до села, так і в населених пунктах, але поки що робимо лише те, що самі можемо, – сказав на завершення Ярослав Ярославович. – Та все ж таки, незважаючи ні на що, ми живемо досить дружно. Особливо це видно на свята, коли до Будинку культури сходяться усі. Наші люди дуже люблять різні урочисті заходи, коли можна всім разом відпочити і повеселитися. Я бував у бага­тьох селах, але такої активності, як у нас, не бачив. Люди тягнуться до осередку культури. У нинішньому році сільська рада відзначатиме 35 років з дня заснування. Слава Богу, живі всі четверо моїх попередників. Ми плануємо зібратися у дружному колі і гідно їх вшанувати. Адже кожен свого часу залишив по собі добрий слід, і про це не треба забувати.