Вже другий рік Одеський обласний театр ляльок зустрічає своє професійне свято в новому, гарному та зручному, обладнаному сучасним технологічним устаткуванням, приміщенні. Одесити завжди любили свій театр для найменших – і коли він розташовувався у пристосованому приміщенні, і коли працював на тимчасовій сцені. Зараз же вистави проходять із аншлагами і про квитки треба подбати завчасно. Це свідчить про те, що не лише форма (приміщення), але й зміст (репертуар) на висоті. У театрі – чудова трупа, що складається з акторів різних поколінь: Анатолій Лук’янченко, Валерій Стрілець, Ніна Лук’янченко,Євгенія Глухова, Олеся Аннюк, Володимир Акпаєв, Артем Малахов, Валерія Задумкіна, Ольга Опря, Стас Войцеховський, Катерина Малахова, Іван Цуркан, Тетяна Стрілець, Ольга Чабан, Тетяна Щербетова, Олександра Смирнова-Кошелєва, Ольга Кужельна, Дмитро Павлов, Марина Замчевська, Стас Михайленко. Художнє рішення вистав вирізняється новизною та різноманітністю: замість звичної для батьків юних театралів ширми, що приховувала акторів-лялькарів, глядачі бачать на сцені акторів з ляльками.
Театр для дітей і… дорослих
– Сучасний напрям розвитку театру ляльок – синтетичний, – говорить завідувачка літературної частини, акторка Карина Шрагіна-Кац. – Актори виходять з-за ширми на передній план, тому що якою б гармонійною та метафоричною не була лялька, за допомогою якої можна дуже багато сказати, театр іноді порушує такі теми, де драматичне мистецтво актора теж «працює на ідею». Тому можна й потрібно поєднувати різні виразні форми: якби були лише ляльки, вистава була б збідненою. Розкриття задуму автора та режисера особливо яскраво проявляється саме у комбінації драматичних та лялькових засад.
– Але у такому разі актор повинен вміти рухатися, співати, танцювати, тобто бути всебічно професійно підготовленим. Де ж «навчаються на артиста театру ляльок»?
– Деякі наші актори закінчували Одеське театральне училище як актори драми – адже у нас немає відділення лялькарів. Це міцна основа трупи, вони і як драматичні актори професійні, і як лялькарі. Частина акторів – випускники або студенти-заочники Харківської державної академії культури, де готують саме акторів-лялькарів. Але основні навички і, звичайно, досвід вони набувають, вже працюючи в театрі. Наші актори займаються сценічною мовою, хореографією. А те, на що вони здатні, можна побачити у виставі «Надзвичайний концерт», де представлені різноманітні жанри: клоунада, пантоміма, оригінальний жанр, і номери в ньому оновлюватимуться.
– Яким чином розв’язує театр проблему режисерів-постановників?
– Другий рік працює режисером нашого театру Юрій Чайка. У цьому сезоні в нього вже дві постановки – «Казка про золоту рибку» та «Колобок», на черзі – «Вовк і семеро козенят». У репертуарі – вистави одеського режисера Наталі Князєвої, львів’янина Олександра Куцика, Сергія Брижаня із Хмельницького. Пошуком режисерів займається директор театру Йосип Михайлович Меркович. Якщо він бачить, наприклад, на фестивалі виставу, яка вражає його своєю естетикою або збігається зі стилем і напрямом, якого дотримується театр, то він запрошує режисера цієї вистави. Так з’явилися в нас Михайло Урицький, Михайло Яремчук…
– Неважко помітити, у репертуарі увага звертається на «старі, добрі», перевірені часом, казки…
– Що стосується вибору репертуару, то для найменших кращого за класику поки що нічого немає. Ось є в нас, наприклад, чудова вистава «Золоте курча», але необхідний час, щоб її «розкрутити»… Зовсім інше «Колобок», «Теремок»… Дітям прочитали ці казки, вони подивилися мультфільми і хочуть такі, добре знайомі історії ще раз подивитися. Класика, безумовно, повинна йти – і «Золота рибка», і «Червона Шапочка»… Хоча, ця вистава не зовсім дитяча. Михайло Яремчук ніколи не ставить лише для дітей – він ставить так, щоб діти бачили своє, а дорослі – своє. І «Золоте курча», до речі, так поставлено, і «Коняги»…
– Адже «Коняги» вистава для дорослих, або, точніше, для сімейного перегляду, вона йде у вечірній час. Таким чином, театр ляльок виконує свою обіцянку ставити вистави не лише для дітей. Чи йдуть до дитячого театру дорослі?
– Якщо порівнювати з театрами ляльок за кордоном, то там вже давно ставлять вистави для дорослих, і вони цінуються дорослою публікою. У нас же, зокрема в Одесі, проблема в стереотипі: театр ляльок, отже, лише для дітей. Ми ж прагнемо дотримуватися традиції – адже ще засновник нашого театру Юзеф Аронович Гіммельфарб мріяв залучити глядачів різного віку. Тому стереотип цей треба ламати, адже ті, хто все ж таки приходить, кажуть, що такого в Одесі не побачиш більше ніде…
– Один з важливих аспектів діяльності будь-якого театру – участь у фестивалях, де можна і себе показати, і на інших подивитися. Чи вдається це нашому театру?
– Довідавшись про моновиставу «Розмова в родині Штейн про відсутнього пана фон Ґете», за участю Юрія Невгамонного, нас запросили на авторитетний міжнародний фестиваль моновистав у Каунасі. Туди дуже важко потрапити, є навіть черга з охочих… Із виставою «Оскар і Рожева дама» нас запросили до Кишинева. Зараз ми займаємося вирішенням питань, пов’язаних із цими поїздками.
Завдяки ляльці людина бачить себе збоку
Головний художник театру Світлана Прокоф’єва про ляльок може говорити скільки завгодно…
– Людина без ляльки взагалі не може існувати, лялька – це її відображення. Завдяки ляльці людина бачить себе збоку, програє різні ситуації, це від природи так, це закладено у сутності людини. Вважається, що лялька – для дітей. Так, для дітей, але ж це дорослі грали з ляльками обрядові ритуали, храмові сюжети, лялька – це й оберіг… Лялька була заступником людини, так зароджувався театр для дорослих... Це питання – взаємини людини та ляльки – завжди було оточене таємницею.
– Як же відбувається народження образу ляльки – героя вистави?
– Усе починається із драматургії. Просто намалювати картинку – не вийде, художник повинен переосмислити драматургічний матеріал і разом з режисером зрозуміти, що саме вони хочуть донести до глядача, яка основна тема, чому обрано саме цей матеріал. Ну а художник, звичайно, продумує стилістичну форму, образ ляльок, дизайн. Лялька – це скульптура, створена із різноманітних матеріалів. Повинен бути і незвичайний матеріал, тому що, якщо все в одній і тій же техніці, це нецікаво. Над створенням ляльок у нас працюють талановиті фахівці: столяр, майстер із пошиття костюмів, конструктор, закрійник, механізатор ляльок, бутафори – випускники театрально-художнього училища. Як художник знаходить стилізацію, який ступінь стилізації – теж дуже важливо. Бувають дуже умовні ляльки – кулька і рука це теж лялька, теж якісь взаємини. Головне, як вона працюватиме на матеріал, передачу інформації, задум режисера. Протягом усього процесу підготовки вистави йде тісна співпраця художника з режисером, і дуже важливо, щоб створювалася творча єдність.
Вітаючи із професійним святом колектив нашого театру ляльок, хочеться привітати і одеситів – з тим, що в нас є цей театр! Справді, дуже гарний та затишний, населений чудовими ляльками і людьми. Адже тепер, коли ми можемо бачити на сцені і ляльок, і акторів, театр не лише не втратив своєї магії, а, навпаки – став ще більш привабливим і таємничим… Любі одесити, приходьте до театру не лише вдень зі своїми маленькими дітьми та онуками, – приходьте увечері, з дітьми-підлітками і без дітей, самі та з друзями. Адже це для вас ідуть такі приголомшливі вистави, як «Коняги», «Тринадцята зірка», «Оскар і Рожева дама», «Надзвичайний концерт». А 4 квітня, у межах фестивалю «Театральна весна в Одесі», буде показано виставу «Розмова в родині Штейн про відсутнього пана фон Ґете».
