Після того як був знесений пам'ятник Леніну в Києві, по містах і селах України прокотилася «вибухова хвиля». Вона дійшла до самих до окраїн: у Кілії та Вилковому невідомі знищили статуї вождя пролетаріату.
Жителів придунайських міст обурило те, що це було зроблено вночі – підступно, нишком, поки всі спали. Люди переймаються численними питаннями: а що коли завтра комусь не сподобаються пам'ятники червоноармійцям, які загинули у Великій Вітчизняній війні «за Батьківщину, за Сталіна»? Так, можна по-різному ставитися до особистості Володимира Ульянова, але чи значить це, що будь-хто охочий може трощити пам'ятники вождеві світового пролетаріату? Кажете, організатор кривавого терору? Як відомо, багато єгипетських фараонів були рабовласниками – чому ж сучасні демократи не знищують піраміди, що увічнили пам'ять про цих деспотів?.. Ми засуджуємо дії комуністичного режиму, коли підривали й розбирали дерев'яні та кам'яні церкви, чому ж сьогодні не протистоїмо вандалізму? І чи є у нас законодавча база, яка впорядкує ці процеси?
Ще 2000 року в Україні був ухвалений Закон «Про охорону культурної спадщини». Читаємо: «Пам'ятник – це об'єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'ятників України». Ведення даного реєстру покладено на Міністерство культури України.
Пам'ятники національного значення вносяться до реєстру відповідною постановою Кабінету Міністрів України, а пам'ятники місцевого значення – рішенням Мінкультури за поданням райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування або ж з ініціативи громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини. Відповідно й питання про знесення, зміну та переміщення пам'ятників вирішуються на цих же рівнях.
Ми поцікавилися, які пам'ятники зареєстровані в Державному реєстрі? Виявилося, що в цьому документі (він розміщений на офіційному сайті Мінкультури) представлені тільки чотири райони Одеської області – Овідіопольський, Котовський, Кодимський і Березівський. Так, якщо вірити реєстру, в Кодимському районі є лише один пам'ятник, установлений 2007 року, – жертвам Голодомору. Біля Овідіополя зареєстрований єдиний пам'ятник археології. У Березівському районі є лише два пам'ятники меморіального мистецтва. Але якщо у вищезгаданих районах все-таки були по одній-дві вдалі спроби реєстрації, то в інших куточках нашої області, як то кажуть, і кінь не валявся! Але ж повсюдно в штаті відділів культури є фахівці, відповідальні за охорону пам'ятників. Чому ж не проведена робота? Чого не було – коштів, контролю чи елементарного бажання поставити всі пам'ятники на облік, як того вимагає законодавство?
Заради справедливості треба відзначити, що наказ Мінкультури про затвердження положення про науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини й порядку роботи експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'ятників України був виданий тільки навесні 2012 року. Але чи додало це прискорення в роботі на місцях?
Ми звернулися до фахівця з охорони культурної спадщини відділу культури Ренійської райдержадміністрації Інни Опаріної з проханням розповісти про перебіг паспортизації пам'ятників. Виявилося, що цю роботу навіть не розпочато – є тільки списки та роздрібнена інформація, яка потребує документального підтвердження. Так, наприклад, відомо, що меморіал «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» у міському парку Перемоги встановлений рішенням № 381 від 27 липня 1971 року. Але чиє це було рішення? Треба шукати дані в архіві. Тим більше що старожили стверджують: статую солдата встановлено ще 1951 року.
– Але в районний архів доступу немає, – зітхає І. Опаріна, не так давно призначена на посаду. – Ця установа взимку не опалюється, і працювати там немає жодної можливості. Навіть архіваріус на зиму переселяється до будинку райдержадміністрації. З документами попрацювати мені дозволять тільки влітку, коли буде спека і архів просохне, – там усе відволожилося, папери гортати не можна.
Тим часом пам'ятники, яких де-юре немає, де-факто потребують піклування. Так, необхідно реставрувати погруддя Уляни Громової на території загальноосвітньої школи № 4 – відвалилося плече, облупився ніс, стесано потилицю. Грошей на це, як ви розумієте, немає, можна розраховувати тільки на благодійність. Спасибі, упорядкувати пам'ятник морякам-дунайцям узявся колектив районного підрозділу ДСНС під керівництвом Володимира Барашкевича. До речі, один із рятувальників нещодавно подав допомогу парашутистові-десантникові, у якого за зиму відвалилося дуло автомата. За пам'ятниками в селах стежать сільради, залучаючи до їх ремонту і благоустрою школярів.
Так, провадиться велика робота з ознайомлення дітей із пам'ятниками району – стали регулярними екскурсії, походи, вікторини. І все-таки цей обсяг роботи з підростаючим поколінням не знімає основного завдання – якнайшвидше провести паспортизацію пам'ятників і занести їх до Державного реєстру.
…Коли «гості» рушили до Болграда, щоб скинути з п'єдесталу вождя пролетаріату, жителі цього міста разом відборонили пам'ятник. Точніше, свою принципову позицію: усі питання треба вирішувати винятково у правовому полі й на основі здорового глузду. А от у Рені, Кілії та Вилковому від пам'ятників Леніну залишилися тільки п'єдестали. До речі, для кого?
