Протягом двох днів Ізмаїльський центральний стадіон (не знаю, чий він сьогодні конкретно) був заповнений легкоатлетами-школярами. Остаточні результати командних змагань будуть оприлюднені через кілька днів, і це вже традиція. Причина затримки – складна (на мій погляд, надто складна) система підрахунку очок.
Я ж пропоную читачам усього лише враження вболівальника. Причому, ледве чи не єдиного. Тут є над чим помізкувати. Якось так склалося, що в останні десятиліття «королева спорту» за всієї її видовищності втрачає популярність у глядача. Навіть батьків не побачиш на трибунах! Мої ровесники, дідусі та бабусі, усе більше люблять бокс, карате, дзюдо… А шкода: аура в зеленій зоні стадіону чудова, повітря – хоч по пляшках розливай і продавай.
На відміну від тенісу, йоги, фітнесу, художньої гімнастики, легка атлетика – не елітарний, не престижний вид. Фуршети тут не заведені. Можливо, тому ігнорують стадіон і журналісти, і представники влади, і чиновники. Натомість у дитини, у підлітка залишається велика потреба стрибнути, пробігти, побути на волі, і її не заміниш жодними заняттями у найкомфортабельніших тренажерних залах.
Що стосується метрів і секунд… Якщо говорити про середньостатистичного школяра, то він набагато слабкіший, ніж його ровесник п'ятдесятирічної давнини. Становище жахливе! З другого боку, окремі результати вражають і обнадіюють. Приклад тому – Сашко Черкасов (Ізмаїльська ЗОШ № 7). У грудні минулого року хлопець став чемпіоном області у своїй віковій групі (1999 р.н.). Тоді в Одесі він стрибнув у довжину на 5 м 85 см. Цього разу я побачив його красивий стрибок на 6 м 11 см. Причому, стрибок на погано обладнаному секторі, при відсутності конкуренції. Заради цього варто було прийти на стадіон! Повірте, для 14-річного хлопця це дуже вагомий результат.
Марину Маринову, яка свого часу виховала чемпіонку України Ганну Рибакову, можна привітати. Тренерське чуття її не підвело. У нас з'явився новий чудовий стрибун.
