«Ніхто не може так ефективно захищати інтереси виборців, як депутат, що живе у своєму окрузі», – стверджує Великомихайлівський селищний голова Тетяна Жарська. У неї репутація досвідченої лідерки громади, яка вміє працювати з людьми та розв’язувати нагальні проблеми селища.
Однією з найбільших заслуг на обійманій посаді Тетяна Володимирівна вважає те, що вдалося згуртувати депутатів із різними політичними поглядами і разом шукати шляхів для поліпшення життя в громаді.
– У нас завжди надзвичайно бурхливо проходять засідання сесій селищної ради, – говорить Т. Жарська. – Адже кожен депутат хоче домогтися розв’язання тієї чи іншої проблеми в окрузі, зробити щось корисне для людей. І я дуже ціную таку небайдужість – отже, виборці недаремно віддали їм свої голоси.
У селищній раді 34 депутати. Багато хто з них виказує щоденну активність, але є й пасивні «попутники». Одні роблять усе можливе, щоб домогтися ремонту дороги, встановлення ліхтарів вуличного освітлення тощо, а інших виборці навіть в очі не бачили. Тому Тетяна Володимирівна вважає, що депутат сільської чи селищної ради має бути представником населення саме тієї місцевості, де він мешкає. Бо коли народний обранець живе в одному кінці села, а його округ в іншому, – жодних позитивних перетворень не відбуватиметься. Людина просто не володіє ситуацією, не знає потреб своїх виборців.
– Мені приємно відзначити, що більшість депутатів селищної ради вболівають за край, у якому живуть, – ділиться Т. Жарська. – Тож коли ми складаємо річну програму соціального розвитку громади, від кожного депутата надходить немало пропозицій. Це своєрідна заявка на виконання тих чи інших робіт. А потім, виходячи із суми коштів, які у нас є, стараємося зробити те, що потребує першочергової уваги.
У Великій Михайлівці є депутати, які, бачачи нестачу коштів у бюджеті, використовують особисті зв’язки і вирішують чимало проблем. Серед таких народних обранців – Віталій Вікторович Коземерчук, який не став чекати, поки дійде черга до ремонту дороги, а полагодив її власними силами. Так само чоловік діє, коли виникає потреба в заміні лампочок вуличного освітлення та в деяких інших питаннях. Люди поважають його небайдужість і самі намагаються не підводити.
Вже шість скликань поспіль громада обирає депутатом селищної ради Наталю Іванівну Тофель. Маючи найбільший досвід роботи в окрузі, вона може самостійно вирішувати багато проблем. Те ж саме можна сказати про Ніну Іванівну Кузьмінську, яка стала ініціаторкою ремонту пішохідної доріжки по вулиці Леніна. Тротуар був колись заасфальтований, але з часом коріння дерев повипирало назовні, і він став практично непридатним для пішоходів. Депутатка саме завершила спорудження будинку і в першу чергу виклала плиткою не власне подвір’я, а доріжку поза ним (від межі до межі), показуючи приклад сусідам і закликаючи їх продовжити справу.
А чого варте свято, яке влаштувала Катерина Михайлівна Дригова! Вона стала першою, кому спала на думку ідея відзначити День вулиці. Мальовничий куточок, де розташована вулиця Ілліча, вже більше п’яти років поспіль утримує першість у плані зразкового порядку. Там живуть люди, які вміють не лише трудитися, а й гарно відпочивати. 45-річчя з дня заснування своєї вулиці вони відзначили так, що їм позаздрили немало односельців. На святі вшанували кожного сусіда (від малого – до старого), а посеред вулиці накрили щедрі столи. Якби не раптова злива, то пісні, танці й конкурси тривали б, мабуть, до зорі.
– Цей приклад служіння громаді я вважаю одним з найяскравіших у минулому році, – зауважила Т. Жарська. – Мене також запросили на свято вулиці, і я бачила радісні емоційні прояви людей, як їм було приємно почути добрі слова на свою адресу від сусідів. Оце справжнє єднання в окрузі. Така згуртована громада, я впевнена, здатна буде вирішувати всі проблеми.
Говорячи про позитивні приклади депутатської діяльності, Тетяна Володимирівна з етичних міркувань не стала називати прізвища народних обранців, які навіть на сесії не з’являються.
– Таких у нас небагато – всього троє депутатів, – сказала селищний голова. – І мене завжди дивує, що людина йде на вибори, не розуміючи всієї відповідальності справи. Ще більше я дивуюся, як на зборах громадяни починають обурюватися тим, що навіть і не знають, хто у них депутат. Але ж, шановні, ви самі зробили свій вибір. Тож я завжди раджу добре думати перед тим, як ставити галочку навпроти того чи іншого прізвища. Іноді я навіть не знаю мотивів людей, які йдуть на вибори, а потім ніяк себе не проявляють. Вони, може, хочуть бачити себе значущими, може, думають отримати якесь визнання, відчути смак перемоги… Але насправді, робота депутата – це не почесний обов’язок, а щоденна нелегка праця. Загалом я задоволена нинішнім депутатським складом. Ці люди обрані від різних партій, але ми працюємо як один колектив. За чинним законодавством сесії мають відбуватися не рідше, ніж раз на три місяці, але у нас вони проводяться кожного місяця. І щоразу розглядається не менше 10 – 15 питань порядку денного. В селищній раді є такі депутати, що не дають мені спокою, вимагаючи виконати ту чи іншу роботу. Іноді я навіть серджуся на них, бо не завжди на все вистачає коштів. Але в результаті я вдячна за таку активність, бо депутат домагається змін на краще у своєму окрузі. А як відомо, хто стукає – тому й відчиняють.
