70 років тому воїни-визволителі вели запеклі бої за Великомихайлівський район. У них брали участь і наші земляки. Багато хто вже відійшов за межу Вічності, але пам’ять про відважних земляків живе в серцях вдячних нащадків.
У цих боях героїзм і мужність проявили Іван Андрійович Албул, Володимир Іванович Гончаров, Ананій Максимович Пастушенко, Анатолій Іванович Павловський, які мешкали у Великій Михайлівці, Леонід Микитович Чаплигін (Тростянець), Василь Пантелійович Мазаратій (Цебрикове), Павло Іванович Перепьолкін, Володимир Федорович Скляренко та Євген Петрович Беспалько (Кірове).
Один із учасників визволення нашого краю від фашистських загарбників, нині вже покійний Іван Андрійович Албул, про квітень 44-го згадував так: «Наш 152-й стрілецький полк 302-ї стрілецької дивізії у складі 37-ї армії 3-го Українського фронту рухався на захід. Йшли ми, рота автоматників, у другому ешелоні, бо нас готували до Яссько-Кишинівської операції. Але й на території тодішнього Гросулівського району довелося взяти участь у бойових діях. Через негоду ворог не встиг організовано відступити. В окремих селах і лісках залишилися його роздроблені невеличкі групи. Тож нам довелося знищувати їх. Пам’ятаю Цибулівку, станцію Веселий Кут, Тростянець, Слов’яносербку. Особливо своєю назвою запам’яталося мені останнє село. Тоді і не думав, що доля назавжди закине мене у ці краї».
Потрапив Іван Андрійович Албул на фронт відразу ж по закінченні військового училища зв’язку – у 1943-му. Тобто в переломний період. На довгому солдатському шляху йому довелося визволяти десятки, якщо не сотні, міст, великих сіл і хуторів на нашій території та в Центральній Європі. Він один із тих, хто дійшов до фашистського лігва – Берліна, штурмував його і на Рейхстазі залишив свій автограф.
Написав тоді «Я з Одеси», бо подумав: «Хто знає моє маленьке село в Миколаївському районі?»
А ось Одеса запам’яталася фашистам героїчною обороною її захисників. Ворог потерпів фіаско – план блискавичної війни було зірвано. Всі солдати тоді на запитання: «Звідки родом?» відповідали: «З Москви, Сталінграда, Воронежа, Одеси, Севастополя, Сибіру…»
Завершився бойовий шлях І.А. Албула в тому ж Берліні. А про те, як він його пройшов, свідчать численні ордени та медалі.
У мирний час Іван Андрійович був учителем, завідував райвідділом освіти, очолював будівельну організацію. А з виходом на пенсію взяв активну участь у написанні Книги пам’яті з іменами загиблих у роки Великої Вітчизняної війни земляків. Бо знав війну не з кінофільмів або книжок, а з власного досвіду.
У кожному селі живуть поруч із нами ветерани, які в грізні роки лихоліття ціною своєї молодості, здоров’я і сил відвоювали незалежність. Тож вклонімося їм. Огорнімо їх теплом і піклуванням не тільки у святкові дні, а й у повсякденному побуті. Вони цього заслужили.
