У недалекому 2008 році суб’єкти господарювання Одеської області усіх форм власності забезпечували робочими місцями майже 660 тисяч чоловік, а вже у 2012-му – менше 500 тисяч. Таким чином, за 4 роки економіка регіону втратила чверть робочих місць. За наявними статистичними даними можна судити, що процес скорочення тривав і в минулому році. 

Основні причини цього пов’я­зані із загальною ситуацією в країні. Однак істотний внесок у цей процес внесла і політика місцевої влади. Щомісяця керівників кількох сотень підприємств запрошували на засідання робочих груп з питань легалізації зарплати й зайнятості населення, створених у всіх містах і районах області. Від них вимагали підвищення зарплати, оскільки, на думку чиновників, вона занадто низька і, зрозуміло, мало відрахувань від неї надходить до місцевих бюджетів. 

І заробітна плата справді підвищувалася: у 2012 році вона зросла в середньому на тринадцять, у 2013-му – на понад дев’ять відсотків. Однак відомо, що підприємці виплачують зарплату в конвертах не через свою патологічну жадібність, а через наявну податкову систему, що є для них важким тягарем, і тотальну корупцію. У цих умовах адміністративний тиск на них призвів до того, що багато підприємств просто закрилися або пішли у тінь, число зайнятих людей скоротилося. Такий і результат боротьби за легалізацію доходів.

Звідси напрошується висновок, що регіональна економічна політика повинна бути докорінно змінена. Замість адміністративного тиску на бізнес необхідне стимулювання його економічної активності. І можливості для цього є.

Підприємства області випускають чимало якісних, конкурентоспроможних товарів. Зростання попиту на них могло б сприяти зростанню обсягів виробництва й чисельності зайнятих на них працівників. Є і можливість збільшити збут їх продукції. Так, ПАТ «Одес­кабель» випускає високо­якісну конкурентоспроможну продукцію. Однак у будівництві використовуються найчастіше кабелі китайського виробництва. Хоча вони, як відомо, гіршої якості. 

Різноманітні електротехнічні вироби виробляються також виробництвами «Тумен», ВО «Електрик» Українського товариства глухих і Одеського навчально-виробничого підприємства Українського товариства сліпих. Але у житлових будинках і на інших об’єктах всюди використовуються вироби того ж китайського і турецького виробництва, які швидко виходять із ладу.

Два одеські підприємства – «Телекомунікаційні технології» і «Телекарт-прилад» – випускають промислові лічильники електро­енергії. У той же час на підприємствах і в установах нашого міста за рекомендаціями енергетиків установлюють переважно імпортні прилади обліку або інших українських виробників. 

Завод «Червона гвардія» виробляє швартовочні тумби, деталі піднімального устаткування. Їх дотепер закуповував Новоросійський, кілька портів України, однак вони не використовуються в рідному Одеському порту.

Звичайно, у деяких випадках продукція наших підприємств недостатньо конкурентоспроможна. Але це далеко не усіх і не завжди. На одному підприємстві мені розповіли, як намагалися запропонувати свої вироби одному з найбільших транспортних підприємств регіону. Звернувшись до відповідної служби, вони почули: ваша продукція добра, але занадто дешева! На жаль, у приватних компаніях (не кажучи про держструктури) питання про те, що і де закуповувати, найчастіше вирішуються не на основі об’єктивного аналізу параметрів ціни і якості. Тих, хто ухвалює рішення, до останнього часу набагато більше цікавили суми так званих відкатів. 

Проте хочеться вірити, що змінити цю ситуацію можна. У великих компаніях питання закупівель вирішуються на рівні керівників середньої ланки. Якщо ж звернути на цю ненормальну ситуацію увагу вищого керівництва, з’явиться можливість збільшити закупівлі продукції місцевих виробників. Адже вони спричиняють істотну економію транспортних витрат, а також можливість оперативного усунення несправностей.

Зокрема, має сенс порушити це питання перед керівництвом «Одесаобленерго». Адже, скажімо, встановлення лічильників одеського виробництва, крім усього іншого, забезпечить економію і бюджетних коштів. 

Звичайно, влада не повинна, та й не має права диктувати підприємцям, яку продукцію купувати. Але вона може організувати конструктивний діалог між споживачами і місцевими виробниками продукції, яка, до слова, досить скромно представлена в торговельних мережах Одеси та області. А тим часом, ще 14 листопада 2011 року був підписаний меморандум про співпрацю між Одеською обласною державною адміністрацією, регіональними виробниками продуктів харчування і підприємствами мережної роздрібної торгівлі. Останні, зокрема, зобов’язалися забезпечити насичення роздрібної мережі товарами регіональних виробників на рівні до 30 відсотків. Однак за наявною інформацією цей меморандум виконується далеко не повністю. 

Низький попит на продукцію місцевих виробників частково пояснюється недостатньою поінформованістю споживачів. Якщо «Стальканат», «Одескабель», «Інтерхім», «Одесакондитер» відомі далеко за межами регіону, то багато малих і середніх підприємств поки що не мають можливості ефективно просувати свою продукцію на ринку. 

У цьому зв’язку доцільно частіше провадити виставки виробів підприємств регіону. При цьому участь у них має бути посильною у фінансовому плані для всіх охочих. Це дозволить підприємствам і організаціям-споживачам краще ознайомитися з можливостями місцевих виробників.