За півтора місяця перебування на передньому краї фронтова бригада дала 85 концертів, обслуживши декілька тисяч воїнів. Вона одержала високу оцінку командування Південного фронту.
...Фронт просувався на захід. В другій половині березня 1944 року театр виїхав на тривалі гастролі до Куйбишева.
Із спогадів О.У.Луценка:
«Йшла вистава – і раптом за лаштунками хтось голосно вигукнув: «Одесу визволено!» Вистава зупинилася. Актори, які були на сцені, сяяли від щастя. На очах у багатьох були сльози. Зал стоячи вітав одеситів. Ця мить життя, яку не забути ніколи!»
10 квітня 1944 року грали виставу «Ой, не ходи, Грицю...».
Тоді ж на загальних зборах колективу одностайно було прийнято рішення здати кошти із особистих заощаджень на побудову танка «Привіт визволеній Одесі!». Кошти було зібрано і здано у фінансові органи. Незабаром на адресу театру надійшла телеграма, в якій висловлювалася подяка за зібрані 30 тисяч карбованців на будівництво танка «Привіт визволеній Одесі!» та 50 тисяч карбованців облігаціями держпозики у фонд відбудови рідного міста.
Бойову машину було побудовано й передано частинам генерал-полковника танкових військ Кравченка. Танк «Привіт визволеній Одесі!» штурмував Берлін, а потім служив справі бойової підготовки танкістів.
Повернувшись до рідного міста, колектив Одеського українського театру одразу ж розпочав творчу діяльність на стаціонарі як підготовкою нових вистав, так і поступовим відновленням кращих вистав, створених театром до Великої Вітчизняної війни та за роки перебування в евакуації. Протягом 1944 року театр показав одеському глядачеві відновлені вистави: «Платон Кречет» і «Партизани в степах України» О. Корнійчука, «Хлопець з нашого міста» і «Жди мене» К. Симонова, «Васса Желєзнова» М. Горького та інші. 23 вересня 1944 року виставою «Партизани в степах України» за комедією О. Корнійчука (режисер-постановник Б. Борін) було відкрито ювілейний, 20-й, сезон Одеського українського музично-драматичного театру імені Жовтневої революції.
Далі було показано поновлені вистави, котрі пройшли випробування на воєнних маршрутах: «Безталанна» І. Тобілевича (режисер П. Киселевич), «Жди мене» К. Симонова.
Одна за другою виходять вистави, режисером-постановником яких був Борис Хомич Тягно (очолював театр від серпня 1944 року по 1947 рік включно): «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» за п’єсою О. Корнійчука (1945), «Кремлівські куранти» М. Погодіна (1945), «Одеса» за п’єсою Г. Плоткіна (1945), «12-та ніч» В. Шекспіра (1945), вистави інших режисерів: П. Киселевича – «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем (1945) і «Суєта» І. Тобілевича (1945).
