Важко усвідомлювати і говорити, але нинішню дату – День Конституції України, ми зустрічаємо в умовах збройного конфлікту, а фактично, в умовах війни.
…Війна цивілізаційна за європейський вибір України та за її прагнення поповнити родину європейських народів. І як не дивно, у фокусі цього протиборства опинився Основний Закон – Конституція України.
У своїх нарисах, які пов’язані з проблемою реалізаці Конституції України, і які я публікую в «Одеських вістях» регулярно упродовж декількох років, постійно звертав увагу на складні умови практичного виконання положень Основного Закону держави як з боку владних структур, так і з боку пересічних громадян, Конституція України виступала не лише як своєрідний нормативний фантом, на який усі посилалися, але якого ніхто й не думав дотримуватися та реалізовувати у повсякденному житті, але й як своєрідна розмінна монета, яку продажна судова влада та політикани розіграли у 2010 році під час так званого «конституційного перевороту». Тоді, скасувавши чинність Основного Закону 2004 року, влада повернула його в редакції 1996 року, тим самим самовільно змінивши державний лад та перетворивши Україну, по суті, на тоталітарну державу, де воля однієї людини могла визначати існування і долі мільйонів людей.
Але сама ж Конституція й зіграла із цими героями злий жарт – ігри з «європейським вибором України» призвели до нового Майдану і фактично до нової революції. Але в основі нового Майдану лежав уже цивілізаційний конфлікт, який спочатку розділив український соціум на прихильників та супротивників європейського вибору, а потім розділив і весь пострадянський і світовий простір на прихильників та супротивників існування єдиної і соборної, незалежної, суверенної та демократичної України.
Частина із зазначених характеристик знайшла своє закріплення у статті 1 Конституції України, що визначають її державний лад. Багато років, починаючи з 1996-го, ці положення здавалися усього лише декларативними, такими, які сприймалися швидше як своєрідні закликання, але й такими, які не підлягали сумніву. Сьогодні їх поставили не лише під сумнів, але й відкрито заперечують як деякі громадяни країни, так і «зелені чоловічки», які прийшли на нашу землю грабувати та вбивати.
Але за ці положення Основного Закону, за ці властивості держави та її публічної влади вже загинули герої Небесної сотні і сьогодні воюють та вмирають наші співвітчизники. Вперше Конституція України обагрена кров’ю патріотів, яка волає до демократичного оновлення держави і суспільства, до проведення оптимальної конституційної реформи, що закріплює механізми протидії узурпації влади (від лат. usurpatio – оволодіння) однією особою або її «родиною», а також справді демократичного її оновлення.
Уперше з часу існування сучасної самостійної Української держави важливі питання, регламентація та регулювання яких входить до сфери регулювання Конституції України, – правовий статус державної та російської мов, питання референдної демократії, федералізації та децентралізації влади, проблематика конституційної реформи – стали фактично питаннями у військовому протистоянні нашої країни з північним сусідом. Нам уперше, відкинувши міжнародний етикет та всі загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зокрема і принцип невтручання до внутрішніх справ держави, висунула такі претензії Російська Федерація. Вустами свого Президента та міністра закордонних справ вона надала їм ультимативного характеру, сфокусувавши увагу на федералізації України, державному статусі російської мови, терміновій зміні Конституції. Сторонній тиск у цих питаннях зріс настільки, що в той час кандидат у Президенти України Петро Порошенко у відповідь на подібне запитання російського кореспондента з обуренням відповів: «А хто Вам дав право тлумачити Конституцію моєї країни?».
Гадаю, що саме це змусило новообраного Главу держави у своїй інаугураційній промові розставити всі крапки над «і», визначивши стратегічні параметри розвитку української державності і, отже, визначивши основні напрями прийдешньої конституційної реформи – унітаризм, децентралізація публічної влади з перерозподілом повноважень на користь регіонів і територіальних громад, державний статус української мови та гарантія розвитку російської та інших мов, а також європейський вибір України. Отже, попереду велика робота щодо системного реформування Конституції України і усієї правової системи держави.
Ось такі думки виникають цього дня, думки про долі країни, нас та наших дітей – усі вони, а також наші надії і сподівання безпосередньо пов’язані з Конституцією, яка сьогодні показала свою істинну величезну роль і значення в житті кожного з нас.
