У здоровому тілі – здоровий дух…

Серед ізмаїльської спортивної громадськості особистість Михайла Мийнова, начальника методкабінету зі спорту і фізкультури Ізмаїльської райдерж­адміністрації, всіма шанована й практично прирівнюється до легендарної. Він дотепер є не лише активним учасником більшості спортивних змагань, але й дуже часто їх переможцем. Також за аналітичний склад розуму міцно закріпилася за ним і репутація інтелектуала від спорту. Так, ще у 80-ті роки, будучи схильним до узагальнення та аналізу фактів, напрацювання методичних рекомендацій, Михайло Кирилович друкувався в газетах і журналах. Та й нині співпрацює із ЗМІ.

Зізнаюся, що, як з людської так і з професійної журналістської точки зору завжди бажаним співрозмовником Михайло Мийнов є й для мене. Адже скільки б я з ним не розмовляв, він завжди може запропонувати нову тему для обговорення, не лише переконливо виклавши при цьому свою точку зору, але й запропонувавши нестандартні шляхи розв’язання конкретних проблем.

– І все ж таки на сьогоднішній день, на мій погляд, найактуальнішим питанням є малорухливий спосіб життя серед підростаючого покоління, – заявив під час нашої чергової зустрічі Михайло Кирилович. – І як наслідок, це не лише стрімке зростання хронічних хвороб у дітей, але й, мабуть ментальний злам, що намітився, як у підлітків, так і в їхніх батьків.

Підтримав свого товариша і ветеран спорту Іван Карачебан, у минулому дворазовий чемпіон області з вільної боротьби (1968 і 1972 роки), дитячий тренер з багаторічним стажем.

– Якщо порівнювати навіть із недавнім минулим, діти стали набагато пасивнішими, – констатував Іван Васильович. – і тут навіть намітилася неприємна тенденція: що забезпеченіша сім’я, то частіше там діти ігнорують заняття фізкультурою і спортом. І це стосується навіть такого колись культового для бессарабських сіл виду спорту, як вільна боротьба. Не такими популярними стають і такі індивідуальні силові види змагань.

– Не секрет, що в школах зараз доходить до того, що на уроках фізкультури немає обмежень для повноцінних занять лише в лічених учнів, – підкреслює Михайло Мийнов. – У решти стараннями жалісливих мам та бабусь, а також педагогів, які перестраховуються, на руках є «рятівні» довідки про щадний режим. У кінцевому підсумку, як показали минулорічні результати «Дитячого медогляду», ми маємо не лише катастрофічні цифри хронічних захворювань, але й не побоюся цього сказати – по суті, психологічно зломлене підростаюче покоління, якому з молоком матері вселяють думку про нездоров’я. Що й спричиняє, на мій погляд, на все життя певні негативні стереотипи поведінки, коли наголос робиться не на внутрішньому змісті людини, її силі волі та духу, а на зовнішній оболонці. Адже зараз навіть на шкільних лінійках дуже часто не завжди легко розрізнити дівчаток та хлопчиків, настільки останні стають дівчаткоподібними. Зізнаюся, що коли в автобусі я чую: «Ой, який у вас гарний хлопчик!», – мене це дуже дратує. Адже від природи в молодого хлопця із самого початку повинні бути зовсім інші завдання: насамперед він повинен бути не стільки гарним, а скільки здоровим та мужнім. А якщо ні, то він приречений залишатися інфантильним і в дорослому віці.

Дана проблема давно вже потребує широкого діалогу не лише в суспільному середовищі, але й у владних структурах. І вже кілька років як начальник методичного кабінету зі спорту Михайло Мийнов безуспішно намагається організувати круглий стіл із залученням чиновників з райдержадміністрації, головного лікаря ЦРЛ, педагогів, журналістів. На думку Михайла Кириловича, рятівний вихід із становища, що склалося, алгоритм розв’язання може бути знайдений саме лише в такому форматі обговорення.

Однак не все так безнадійно. На щастя, останнім часом на Ізмаїльщині в багатьох населених пунктах намагаються переломити негативну тенденцію, що називається «знизу». Так, минулого року багато в чому завдяки ініціативі батьків, стурбованих малорухливим способом життя своїх дітей, які годинами безперервно просиджують за комп’ютерами, у приміській Бросці в різних частинах села було відкрито два ігрових дитячих спортивних майданчики. Заслуговує наслідування і приклад Лощинівки, де зусиллями знову ж таки батьківського комітету було обладнано чудову стаціонарну борцівську залу. І хоча Іван Карачебан вже давно мешкає в Ізмаїлі, він на прохання своїх земляків чотири рази на тиждень їздить на свою малу батьківщину, де й проводить на громадських засадах тренування з юними борцями. Залучає Іван Васильович до занять і своїх учнів, які давно вже стали маститими. Так, нещодавно, свій майстер-клас провів двадцятишестирічний майстер спорту Андрій Дуков, який виступає нині за один із німецьких клубів у другій бундеслізі.

Рубрика: 
Выпуск: 
Автор: 

Схожі статті