У жовтні на екрани вийде передача за їхньою особистою участю. Композиційним стержнем відеосюжету стала спроба розгадати таємниці людей, що тонули, але врятувалися.
БФ «Нахімовець» був знайдений по інтернету. Він об’єднує тих, що були на загиблому пароплаві «Адмирал Нахимов» пасажирами або членами екіпажу, а також їхніх родичів. І всіх, хто не байдужий до морської трагедії, що сталася 28 років тому. Адже основним завданням фонду є допомога родинам тих, чиїм останнім пристановищем стало море.
Автори телепередачі звернулися до голови громадської організації Наталі Рождественської з проханням допомогти в розвитку теми упізнання екстрасенсами предметів, побічно пов’язаних із катастрофою.
Так охочим членам БФ «Нахімовець» було запропоновано поїхати до Києва. Серед них виявилася жителька Львова Ірина Базиляк, яка була на «Адмирале Нахимове» заступницею директора ресторану. А також четверо одеситів. Це Антоніна Блок, що працювала судновою бібліотекаркою, Світлана Саєнко, зарахована на борт практиканткою, В’ячеслав Сербин, у ті дні теж практикант Одеської школи морехідного навчання, вперше взятий у штат матросом, і Раїса Фірсова, яка була куховаркою суднової команди. Завдяки Фірсовій вдалося довідатися про подробиці незвичайного вояжу до київської телестудії та зрозуміти одну з причин, що спонукала «нахімовців» відгукнутися на запрошення.
Ось уже 17 років фонд є охоронцем пам’яті про ту морську катастрофу. Як говорить Н. Рождественська, важливою частиною цього завдання були поїздки до Новоросійська з виходом на катері до місця катастрофи, де на глибині 47 метрів лежить пароплав і 65 тіл, що залишилися в його сталевих надрах. Досі виїзди були щорічними. Але цього серпня у зв’язку з військовими діями поїздку скасували.
Тому колишні члени екіпажу затонулого лайнера погодилися взяти участь у програмі телебачення, щоб укотре привернути увагу громадськості до тієї трагедії. За офіційними даними, з 1234 осіб, що були на пароплаві, загинули 423.
Трагедія – явище, що об’єднує співчуттям тисячі людей. 28 років минуло від тієї ночі, коли 31 серпня 1986 року, о 23 годині 12 хвилин, на дно моря пішло пасажирське судно «Адмирал Нахимов». Для старого клепаного пароплава виявилося фатальним зіткнення з балкером «Петр Васев», що на ходу врізався в його борт. Тепер затонулий лайнер спочиває на схрещенні 44 градуса 36 мінути 15 секунди п.ш. і 37 градуса 52 мінути 35 секунди с.д. за три милі від мису Дооб у Цемеській бухті під Новоросійськом.
Кожен із п’ятьох в інтерв’ю поділився спогадами про свій порятунок.
Так, Раїса, тоді ще 28-річна годувальниця команди, у момент зіткнення була після зміни в «червоному куточку».
– Там були великі столи. Ми з подругою кроїли кожушок на зиму. Спочатку ми відчули дивний поштовх. Потім раптово погасло світло, – говорить вона.
Невдовзі засвітилися аварійні ліхтарі. У тьмяному світлі пробігали стривожені пасажири, хтось із багажем, хтось ніс сонну дитину або судомно розмотував лямки рятувального жилета. Ніхто не оголосив тривоги. Але офіціантка вже кричала: «Негайно нагору. До шлюпок!». Раїса спробувала дістати жилет із рундука, але двері заклинило. А судно вже дуже нахилилося, в ілюмінатор її каюти пішла вода.
Вона швидко піднялася на верхню палубу, схопилася за сітку, що обгороджувала басейн. Нахил різко посилювався. Хтось із машинної команди кричав: «Стрибайте вниз, відпливайте». Кілька чоловік затягло вирами у відкриті ілюмінатори. У нічне море Раїса сходила по борту, як із положистої гірки. Судно затонуло за 7 хвилин!
Вона не вміла плавати. Але поруч опинився практикант Юра. Він упізнав куховарку. Виловив жилет, що гойдався на хвилях, підклав їй під спину. І зник у темряві...
Люди поводилися по-різному: молоді бортпровідниці віддавали матерям і ветеранам свої нагрудники. Але були й такі, що силоміць забирали їх у тих, хто слабший. Лягали зверху на потопельників, що залишалися на поверхні. На сторонній погляд здавалося, що Раїса тримається на плаву без жилета, і її не чіпали.
Похмурою стіною височів «Петр Васев», що протаранив борт «Нахимова». Моряки не кинули з нього жодного плотика, не спустили жодної шлюпки, не спробували витягти потопаючих із води. Як з’ясувалося, тому, що їх стримував наказ капітана: там був закритий кордон. Капітан хотів устигнути до причалу, щоб виконати місячний план. Більше того, балкер своїми гвинтами розрубав кілька плотиків, на яких рятувалися люди. Розвернувся і рушив у бік порту.
Раїса перебувала у воді не менше двох годин перш ніж її підібрав катер. Потім вона довго лежала в лікарні з запаленням легенів, оскільки була лише в тонкому сарафані. І у вухах залишалися золоті сережки.
З ними Рая й поїхала до Києва.
За умовою екстрасенси мали визначити власника кожного з предметів, побічно пов’язаних із тією страшною морською пригодою.
– У Тоні залишилися фотографії, у Світлани – паспорт моряка. Вона готувалася до закордонного рейсу, і її на тиждень попросили підмінити когось на «Нахимове». У Іри залишилася на пам’ять футболка, в якій вона тонула, – розповідає Раїса. – Моя сережка тепер уже реліквія.
Ведучий програми вивіз усіх на середину Дніпра. Там у присутності свідків поклали привезені речі в залізну непромоканну скриньку і опустили її на дно річки. А над нею встановили маячок, що подає сигнали небезпеки. Ясновидцям потрібно було знайти цей буй за 500 м від судна. А потім, коли скриньку піднімуть, – віддати кожну річ її власникові.
Скриньку знайшли тільки двоє з 10 претендентів на езотеричні лаври, говорить
Р. Фірсова. Одна жінка-екстрасенс зорієнтувалася в темряві і показала точку, де була занурена скринька. Жодного з господарів речей вона назвати не зуміла. Але без вагань послалася на містичну визначеність подій. Додала, що капітана «П. Васева» прокляла одна з покинутих ним коханок. Тому молодих жінок із судна забрали морські відьми. І завершила свою розповідь визнанням, що через гостей надто глибоко пережила те, що було біля мису Дооб, тому далі говорити неспроможна.
Зате всіх вразив молодий циган Арман із Пітера. Він відразу вловив імпульси маяка, стрибнув у воду, доплив до буя. Ледве водолаз підняв скриньку з дна, екстрасенс відкрив її й безпомилково визначив, кому належать покладені до неї предмети. Раїсі він відразу повернув золоту сережку. Навіть назвав винуватця трагедії, описав бороду, зачіску, що давно не знала стрижки. Відзначив його амбіційність. Багато які дослідники та моряки сходяться на тому, що саме через цю якість пихатий капітан не захотів поступитися дорогою пасажирському судну. Арман назвав іще низку подробиць, про які могли знати тільки очевидці подій. І проникнув у таємниці минулого. Наскільки вони виявляться близькими сучасникові, можна буде зрозуміти після демонстрації сюжету.
