Це була десята складна операція на серці в Березівській районній лікарні. Панувала атмосфера тривожного очікування… Чи буде врятоване життя?.. Не хвилювалася лише одна людина – головний лікар Віталій Паданєвич. Його чіткі та виважені рухи говорили про неабиякий професіоналізм, і впевненість лікаря передалася асистентам.
…Час ніби призупинився…
Лікар подивився вгору, зняв медичні рукавички і, набравши повні легені повітря, з полегшенням зітхнув – тоді стало зрозуміло: все вдалося.
Пізніше пацієнт, який був за один крок від смерті, щиро дякував за те, що його повернули до життя. Для Віталія Григоровича це найбільша нагорода. Він присвятив своє життя порятунку людей і день за днем стоїть на варті їхнього здоров’я.
– У нього золоті руки, – говорять люди, при цьому думаючи, що посада головного лікаря обмежується лише операціями та консультаціями.
Але мало хто замислюється, що в наш непростий час йому доводиться вирішувати різнопланові проблеми: бути і лікарем, і господарем, і менеджером...
Цей рік впевнено можна назвати ювілейним для Віталія Паданєвича. Він відсвяткував 20-річчя перебування на посаді головного лікаря, незабаром зустріне 30-річчя роботи в лікарні та власне 60-річчя.
Десятки років за плечима… Щодня о сьомій він прямує на улюблену роботу. В ювілейний робочий день Віталій Григорович прийшов як і завжди. Поглянув на лікарню, на фонтан, який тихенько шумить посеред яскравих квітучих троянд. І згадалося, як все починалося. Адже двадцять років тому цієї гарної будівлі не було. Перед очима – немов кадри зі стрічки, промайнули епізоди з життя.
Починати було нелегко, але
В. Паданєвич завжди шукав вихід зі скрути. Їздив до Києва, завдяки знайомим та керівникам району вдалося розпочати будівництво нового корпусу райлікарні, яке тривало чотири роки. На той час у країні будувалися лише дві лікарні, і фінансування проводилося з резервного фонду. Добрі починання знайшли величезну підтримку спільноти району, і 1998 року у грудні була урочисто перерізана червона стрічка. Це був новий рівень роботи, який значно покращив умови як для хворих, так і для медперсоналу.
Новим випробуванням стало забезпечення лікарні обладнанням та всіма потрібним засобами. І тут у пригоді стала допомога з Німеччини. Головний лікар розумів, що це хороший шанс, щоб забезпечити оновлену лікарню всім необхідним, тому і зайнявся цією справою особисто, а не переклав її на підлеглих.
– На складі від асортименту розбіглися очі, – згадує Віталій Григорович.
Представник Німеччини не повірив, що він головний лікар, який особисто цим займається, і попросив покинути приміщення. Та зрештою знайшли спільну мову, і в результаті райлікарня замість однієї отримала шість машин гуманітарної допомоги. Німець був вражений, коли побачив, як хірург, головний лікар упаковує необхідний вантаж. Єдине, за що переживав, щоб руки не ушкодити, адже саме ними він рятує життя.
Минуло чимало років, але досі згадується одна дощова ніч, коли шоста вантажівка доставляла допомогу… Кузов з подвійними бортами, змонтованими з ліжок, був заповнений так, що машина не пройшла під залізничним мостом. Довелося під дощем усе перевантажувати.
Часто і установа, і медперсонал відчували на собі наслідки то однієї, то іншої кризи, але найбільше клопоту було саме у головного лікаря. Де взяти кошти? Як підготуватися до опалювального сезону? Як забезпечити пальним «швидку»?.. Ці вічні питання потребують не лише сил, нервів, але й власних коштів, які останнім часом все більше доводиться витрачати на потреби лікарні. Адже згідно із законом, персональну відповідальність за організацію охорони здоров’я несе головний лікар.
– У нас чимало внутрішніх проблем, але ми намагаємося зробити все, щоб населення району їх не відчувало. Про якість медичної допомоги свідчать кілька показників, і вони на гідному рівні, – говорить В. Паданєвич.
Він підкреслює, що труднощів додав і складний період реформування, який роз’єднав колектив – по суті один живий організм – на різні установи. Проте лікар, жертвуючи особистим життям, встигає всюди.
– Останнім часом, коли район очолював Олександр Адзеленко, увага до проблем райлікарні значно посилилася. Ми отримували за позабюджетні кошти як обладнання, так і овочі та фрукти, – розповідає Віталій Григорович. – Лише минулого року вдалося законсервувати більше 400 банок помідорів, 150 – огірків, 400 – персиків. Наварили й повидла.
Позначаються на фінансуванні медичної галузі й проблеми казначейства.
Підготовка до опалювального сезону не була легкою ні минулого, ні поточного року. Проте нещодавно в лікарні сталися позитивні зміни – заміна вікон. Буде встановлено 283 енергозберігаючі пакети. Старим вікнам більше півтора десятка років, вони були однією з основних причин втрат дорогоцінного тепла.
– Розв’язання цієї проблеми ми чекали довгий час. Завдяки губернатору Одеської області, який підтримав наше клопотання, а також депутатам Березівської районної ради Князю Хачатряну та Олександру Адзеленку питання зрушило з місця.
Буває таке, що, здається, багато років знаєш людину, але одного разу вона відкривається з іншого боку. Так сталося і в мене: суворого начальника вдалося побачити зовсім іншою людиною – щирою, дбайливою, з переживаннями та радощами. Мої спостереження доповнили і колеги В. Паданєвича, які, попри його вимогливість, охарактеризували головлікаря як господаря, доброго батька, професіонала, щиру людину, яка ні про кого не забуває, з якою можна знайти компроміс. Але з вітань, адресованих ювілярові, головним було побажання особистого щастя, щоб удома на нього чекали.
Чимало грамот та нагород є у лікаря, серед них і міністерські, і губернаторська. Але найголовнішою завжди залишається людська вдячність.
– Коли рятуєш життя матері та немовляті, розумієш, що недаремно живеш і не просто так обрав цю спеціальність. Хоча буває й таке, що від людей, які не розуміють, що взагалі могло статися, отримуєш добрячу ложку дьогтю.
…День минає, втомлений Віталій Григорович повертається додому. Він не знає, чи вдасться відпочити, чи, можливо, нічну тишу порушить телефонний дзвінок, який знову покличе рятувати людські життя…
