Здавалося б, зовсім нещодавно мені, спортивному журналістові, навіть подобалося злегка бравірувати своєю аполітичністю. Мовляв, спорт поза політикою, спорт люблять усі. В молодості жартував навіть на цю тему: «Партквиток залишаємо в роздягальні. У спортзалі всі рівні».
Що стосується видатних спортсменів, які пробували себе у великій політиці, результат, як правило, був один: знаменитості втрачали своїх шанувальників. Невдалу спробу у 80-ті роки зробив олімпійський чемпіон важкоатлет Юрій Власов на політичному помості в Росії. Його бажання балотуватися в президенти країни було сприйнято в суспільстві із подивом. Легендарний спортсмен набрав смішний відсоток голосів виборців. Та й у Гаррі Каспарова краще виходило у світі шахів, ніж на полі російської опозиції.
До українського політичного бомонду так і не вписалися володарі «Золотого м’яча» Олег Блохін і Андрій Шевченко. Додалося критиків у Віталія Кличка, який пережив політичний зліт.
Але одне діло, коли політика стає твоїм ремеслом, твоїм бізнесом, а інша річ – громадянська позиція. І в ці дні, коли без перебільшення, Батьківщина в небезпеці, аналітиком, політологом (нехай і сімейним, доморослим) стає будь-яка небайдужа людина, незалежно від віку та громадського становища. Найчастіше у висловлюваннях пересічних громадян більше логіки, патріотизму та разом з тим виваженості, аніж в заявах маститих політологів і телеведучих центральних каналів. Останніх, на мою думку, анітрохи не насторожує той факт, що за «воєнні» місяці в нас вже третій міністр оборони. А передвиборча кампанія, що стартувала?.. Чи не розумніше на час збройного конфлікту в державі запровадити пряме президентське правління? Як кажуть, дешево й сердито. Або ось що ми чуємо від уряду: з одного боку, будемо воювати до перемоги, з другого боку – «економіка країни не витримає…». І одразу заклик до народу не панікувати. Народ-то не панікує – хто вугіллячком, хто дрівцями запасається; і всі дружно «закрутки» крутять.
Самі ж, «батьки-командири», кріпіться і менше сподівайтеся на Захід, пам’ятаючи про його вроджену меркантильність.
…Після Мінського саміту згадую слова Лукашенка: «Давайте відкинемо амбіції!» У перекладі на спортивну лексику: краще гідно програти за очками, ніж опинитися в глибокому нокауті. Наші політики люблять повторювати «немає нічого дорожчого за людське життя». Тож шануйте його! Пожалійте людей!
